За ступенем вираження підзолистого процесу дерново-підзолисто-глейові ґрунти поділяються на слабо-, середньо- та сильнопідзолисті.

Слабопідзолисті відміни мають слабо розвинений елювіальний горизонт (окремими плямами або ж зовсім відсутній). У середньо підзолистих ґрунтів цей горизонт яскраво виражений, але по товщині не перевищує верхній гумусово-елювіальний, тоді як у сильно підзолистих він значно потужніший.

В Умовах рівнинного рельєфу і надмірного зволоження за наявності щільного водонепроникного ілювіального горизонту ґрунти ці надмірно зволожені та оглеєні. Це негативно відбивається на їх фізико-хімічних властивостях і знижує родючість.

Фізико-хімічні аналізи свідчать про їх глибоку вилугованість, бідність основними і валовими запасами поживних елементів. Усі дерново-підзолисто-глейові ґрунти бідні на перегній (1,0 – 2,5%), який скупчений у верхньому (10 – 20 см) горизонті. Вміст гумусу пов’язаний з механічним складом і ступенем опідзолення: чим важчий механічний склад і слабше виражене опідзолення, тим більше гумусу.

Бідність верхніх горизонтів на мінеральні колоїди та малі запаси гумусу зумовлюють невисоку вбирну здатність цих ґрунтів. Місткість вбирання їх коливається від 2 – 3 до 17 – 20 мг-екв. На 10 г ґрунту. В елювіальному горизонті вона найнижча. Вбирний комплекс підзолистих ґрунтів в основному насичений катіонами водню та алюмінію, меншою мірою катіонами кальцію і магнію. Сума увібраних кальцію і магнію у верхньому горизонті становить 4,0 – 5,5, а в елювіальному лише дещо перевищує 3,0 мг-екв. На 100 г ґрунту. Це свідчить про їх низьку обмінну здатність і буферність.

У більшості випадків рН сольової витяжки коливається у межах 4,0 – 5,0 залежно від ступеня опідзолення ґрунтів.

2.6. Клімат

Територію Івано-Франківської області можна поділити на п’ять термічних зон: 1) холодну; 2) помірно-холодну; 3) прохолодну; 4) помірну і 5) теплу [19].

Для досліджуваної нами території характерна помірна зона якій властива сума температур 1800 – 2400 оС. Її нижня межа проходить біля підніжжя гір по горизонталі 400 м. Зона займає найбільшу площу порівняно з іншими гірськими зонами і поділяється на більш теплішу і менш теплішу підзони. У межах зони теплові ресурси дозволяють вирощувати жито, овес, картоплю, льон, кукурудзу та силос, а також розвивати садівництво.

В липні, найтеплішому місяці, середня температура становить +16 - +18,5 оС, в найхолоднішому місяці січні -6оС. Річна сума опадів 700 – 800 мм, причому за теплий період (IV – X місяці) випадає приблизно по 73% від річної норми. Максимум опадів здебільшого припадає на червень. Коефіцієнт зволоження коливається від 1,1 до 1,49.

Характеристика сезонів.

Теплий період (t<0оС) триває 260 – 270 днів з них: загальний період вегетації (t<5оС) – 200 – 210 днів; а період активної вегетації t<10оС) – 160 – 165 днів.

Останні весняні приморозки припадають на кінець квітня – початок травня, а настають вони восени в кінці вересня – на початку жовтня. Середня тривалість без морозного періоду 150 – 155 днів.

В горах із збільшенням висоти запізнюється весна, і швидше настає осінь. Поступово виклинюється метеорологічне літо і період активної вегетації.

Метеорологічна весна починається з першої декади березня і закінчується наприкінці травня на початку червня і охоплює 3 міс.

В березні відбувається перехід температур через 0оС, середньодобові температури -5 - +5оС. Н початку квітня припадає перехід середньодобової температури через 5оС, а в його третій декаді через 10оС.

Разом з тим, для квітня і травня характерне повернення холодів і приморозків. Найрізкіші весняні приморозки бувають 20 – 23 травня.

У літній сезон (червень – серпень) 50% днів мають середні добові температури в межах 15 - 20оС.

Характерною особливістю літа є велика кількість атмосферних опадів. Літні опади часто мають вигляд злив (Іноді за добу випадає 90 – 100 мм і більше.

Зливи часто супроводжуються грозами.

Осінь наступає на початку вересня коли відбувається перехід середньої добової температури через 15оС, і закінчується у перших днях грудня після переходу температури через 0оС.

Восени помітно збільшується повторювальність пд. – сх. Вітрів, що спричиняє часте поширення ще теплого континентального повітря. Тому перша половина осіннього сезону тепла.

До холодного періоду належить частина року з негативною середньодобовою температурою повітря. В середньому зима коротка і тепла. Загальна її тривалість становить 95 – 105 днів.

Перший період зими характерний повільним пониженням температури від 0 до -5оС, і становить близько 40 – 50 днів. Період підвищення температури від -5оС до 0оС в кінці зими триває 35 днів. А на період найхолоднішої частини зими (t>-5оС) припадає тільки 20 – 30 днів.

Протягом холодної пори року можливі пониження і підвищення температури повітря. Наприклад в січні, лютому і навіть березні температура знижувалась до -34оС. У цей же час абсолютний максимум температури може підніматись в січні до 15оС, а в лютому до 17оС.

Для холодного періоду характерні часті, довгі та інтенсивні відлиги, що є наслідком вторгнень теплового атлантичного повітря.

Важлива особливість зимового періоду – утворення снігового покриву. Загальна тривалість такого періоду становить близько 115 – 120 днів.

У снігу за зимовий період нагромаджуються великі запаси води, якою на весні зволожується ґрунт і живляться ріки. Водні запаси в снігу на кінець другої декади