Відомості про місцезнаходження окремих видів знаходимо також у каталогах музейних фондів (1976-1990), які видає Львівський державний природознавчий музей НАН України, у довідковому посібнику «Хорология флоры Украины» (1986), у монографії «Злаки Украины» (1977) та деяких інших публікаціях (цит. за [42]).

Найповнішим зведенням про флоронаселення окремих ботаніко- географічних районів Українських Карпат та прилеглих територій, є «Визначник рослин Українських Карпат» (1977). Проте підготовлено його в основному на базі «Флора УРСР» (1936-1965), «Визначник рослин України» (1965) та матеріалів, які зберігаються у фондах Гербарію Інституту ботаніки НАН України, і лише під час опрацювання деяких таксонів використані фонди інших Гербаріїв. Багато видів у цьому виданні наведені для західних областей України за ареалогічним принципом і не завжди вдало. Складанню визначника не передували спеціальні польові дослідження й наведені в ньому дані є не повними, а в окремих випадках неточними, у зв’язку з чим назріла необхідність критичного перегляду видового складу й всебічного аналізу флори західних областей України (цит. за [42]).

Узагальнення всіх відомостей про флору західних областей України здійснив Б.В. Заверуха у монографії «Флора Волино–Подолии и ее генезис» [9].

Період з 1989р. по 1999р. характерний працями таких вчених, як: Смик Т.К., який займався описом корисних і лікарських особливостей рослин [32], Нечитайло В.А., Липа О. А., що впорядкували систематику рослин в своїх працях. Опис лікарських рослин цього періоду ми можемо зустріти також у працях: Перевозченкова І. І., Заверухи Б. В., Картуха В. В., Носаля І.І. [23].

Протягом 2000р. ? 2007р. описом флори західних областей України займався Ткачик В.П. [42]. Природу Карпатського регіону та прилеглих територій описав Кононенко В.І. [15,4]. Природо-заповідний фонд Івано-Франківщини описаний в праці Приходька М.М, Парпана В.І. [28]. Еколого-ценотичний, флористичний та географічний нарис рослинності України подається в праці Григори І.М., Соломахи В.А. [7].

Проаналізувавши вище названі праці можна побачити, що природою Прикарпаття здавна цікавились науковці і присвятили її опису свої праці. Все ж можна додати, що деякі куточки мало досліджені, зокрема територія ландшафтного заказника «Козакова долина», а це спонукає до подальшої роботи.

2. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕРИТОРІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1.Географічне положення

Ландшафтний заказник «Козакова долина» знаходиться на території Дністровського лісництва, Івано-Франківського держлісгоспу і розташований в південній частині Тисменицького адміністративного району. Займає площу 949,0га, з них 908,3га. лісових угідь (мал.1.). Сам заказник розташований вздовж берега річки Бистриця по праву сторону течії від с.Вовчинець до с.Побережжя.

Урочищем «Козакова долина» закінчується північно-західний край Бистрицько-Тлумацького Опілля, що є правим берегом ріки Бистриці. Берег різного ступеня заліснення, переважно крутий, місцями обривистий, розчленований з виходом вапняків. «Козакова долина» дуже глибока. Численні, добре розвинені балки розчленовують її на цілий ряд горбів, гряд з загальним зниженням до річки Бистриці. Балки добре виражені з спадистими схилами, по днищах яких протікають потічки.

Заказник належить до Бистрицько-Тлумацької області Придністровського Покуття. Цей район займає західну частину Покуття між ріками Бистрицею і Тлумачем. Відзначається значними висотами до 350 м. і глибоким розчленуванням. Бистрицько-Тлумацький район характерний поширенням карстових форм, значною лісистістю (грабово-букові ліси) і перевагою сірих опідзолених грунтів [16;7].

Бистрицько-Тлумацька височина має дуже чіткі межі: на півночі – це каньйоноподібна долина Дністра; на заході – Бистриця, яка утворює так звану Бистрицьку сітку; на сході – долина річки Тлумач; південну границю обрисовує долина річки Ворона, яка теж утворює крутий уступ.

Фізико-географічне районування

Івано-Франківської області

(за В. Поповичем, А. Мариничем, А. Ланько, 1968)

Лісостепова зона

Західно-Українська провінція

А. Область Розточчя і Опілля

ІА Район Рогатинського Опілля

В.Прут-Дністровська область

ІА Тлумач-Городенківський район

2В Припрутський район

Українські Карпати

І. Область Передкарпаття

Райони:

7)Лімницько-Болехівський

8) Прилуквинський

9) Бистрицький

10) Бистрицько-Прутський

11) Верхньопрутський

12) Прутсько-Черемошський (Покутське Передкарпаття)

ІІ. Область Зовнішніх Карпат

I б Під область Скибових Карпат

Райони:

1) крайового низькогір’я

3) Сколівських Бескид

4) Скибових (Зовнішніх) Горган

ІІ б Підобласть Покутсько-Буковинських Карпат

Райони:

5) низькогір’я

6) середньогірних хребтів

ІІІ. Вододільно-Верховинська область

Райони:

3) Внутрішні Горгани

4) Ворохта-Путильського низькогір’я

IV. Полинсько-Чорногірська область

IVб Чорногірська підобласть

Райони:

3) Свидовецько-Чорногірський

4) Гринявських гір

V. Рахівсько-Чивчинська (Мармароська) область

2.2.Геоморфологія

На території Івано-Франківської області утворилися три основних типи рельєфу: рівнинно-пластовий на платформі (Придністровське Покуття), флювіальний в зоні прогину і гірський складчастий в геосинклінальній зоні [16;7].

Рівнинно-пластовий рельєф платформеної частини області утворений майже горизонтальними відкладами силуру, девону, юри, крейди і третинних відкладів, які виявлені переважно вапнякуватими породами, пісковими і гіпсо-ангідритовими породами. Зверху, на більшій частині платформи, вони перекриті лесовими суглинками четвертинного віку. Ріки порізали ці пластові рівнини своїми долинами і утворили скульптурно-ерозійний рельєф.

Оскільки вапняки, пісковики і мергелі, якими складена платформа – це тверді породи, що мало піддаються ерозійним процесам, то схили річкових долин тут переважно круті, а місцями урвисті, скелясті. Міжрічкові горби мають, як правило, подовгасті обриси і плоскі вершини, що свідчить про існування первісної рівнинної поверхні, яка пізніше в процесі рельєфоутворення була розчленована долинами та балками і перетворена в горбисто-горбогірну. Вершини горбів та їх схили перекриті покривом лесовидних суглинків, потужність яких на вершинах горбів та підніжжях їх схилів досягає декількох метрів. Такі лесові схили легко піддаються ерозії, особливо на орних землях, завдяки чому тут виникло багато ярів, які ще більш ускладнюють поверхню горбів та схилів долин. Абсолютні висоти тут значно перевищують 300м. і мало не досягають в окремих місцях 400м. над рівнем моря.

Розвиток карстових форм на Покутті зумовлений близьким заляганням до поверхні гіпсо-ангідритів тортонського віку, які легко піддаються вилуговуванню і розчиненню атмосферними та підземними водами, утворюючи печери, провалля, невеликі лійки і навіть великі уголовини.

На правобережжі Дністра між долинами