найбільше зменшення ЖЄЛ розвивається між 50 і 60 роками [25, 30].
Вікові зміни функціональних об’ємів легень розвиваються у чоловіків і жінок неоднаково. Відмічають більш виражене зниження ЖЄЛ у чоловіків, ніж у жінок. За даними досліджень,зменшення цього показника у жінок 80-90 років становить 29,2%, тоді як у чоловіків цього віку зниження ЖЄЛ досягає 42,0%.
Распіраторна функція при старінні має ряд особливостей. Відмічають закономірне прискорення дихання по мірі старіння. Частота дихання що складає 60- 70 років 19 дихань, на восьмому десятилітті підвищується до 21, а на дев’ятому - до 28 дихальних рухів у хвилину (Таблиця 4).
Таблиця 4
Частота дихальних рухів (М ± m) в хвилину у жінок і чоловіків різного віку
Вік (в роках) | Жінки | Чоловіки
20-29 | 14,6 ± 4,3 | 14,4 ± 0,9
60-69 | 17,5 ± 0,9 | 17,7 ± 0,7
70-79 | 20,8 ± 0,7 | 19,1 ± 0,6
Як видно з таблиці 4, з віком відмічається достовірне прискорення дихальних рухів. Необхідно мати на увазі, що вираженість вікових особливостей вентиляції легень пов’язана із станом здоров’я, ступенем зношення організму. Після 80 років зміни в частоті дихання більше залежить від перенесених захворювань, ніж від наступних змін віку людини. З віком дихання набуває поверхневого характеру. Розвиток поверхневого дихання при старінні організму проявляться у знижених величина дихального об’єму у літніх людей. Дихальний об’єм з віком обмежується більше, ніж ЖЄЛ. Тому величина дихального об’єму, що складає в нормі 25,6% ЖЄЛ, у літніх людей знижується до 14% (Binet, Bour, 1990).
Хоча глибина дихання і дихальний об’єм з віком знижується, це компенсується прискоренням ритму дихальних рухів. В результаті такої перебудови хвилинний об’єм дихання у людей літнього віку і старечого віку залишається на тому же рівні, що і молодих людей (18-20 років), або ж трохи збільшується. При цьому рівність хвилинних об’ємів дихання у молодих і літніх людей не вказує на одинакові умови альвеолярної вентиляції, яка значно погіршується при частому, але поверхневому диханні [9, 25].
У людей літнього і похилого віку змінюється характер дихальних рухів. Пневмограми при старінні характеризуються збільшенням тривалості видиху, нерівномірність ритму і амплітуди дихальних рухів. Нерівномірність дихальних рухів нерідко проявляється в короткотривалій затримці дихання, періодично глибоких вдихах. Інколи ці порушення набувають характеру патологічного дихання, частіше типу Чейн-Стокса.
Діагностичним методом, що виявляє порушення регуляції дихальних рухів, може бути гіпервентиляція.
Оцінкою функціональних можливостей системи дихання являється показник максимальної вентиляції легень (МВЛ), який найбільш точно характеризує стан функції зовнішнього дихання. З віком МВЛ значно знижується. За даними Shlte-Triggers (1999), МВЛ у віці 20-29 років складає 102 л/хв., в 30-39 років – 112, у 40-49 років – 85 і в 50-62 роки – 69 л/хв. в дослідженнях за методикою Bцhlau отримані результати характеризують зниження показників МВЛ у людей літнього і похилого віку в порівнянні з молодими людьми (Таблиця 5).
Структурні зміни, що розвиваються при старінні в легенях, значно впливають на обмін і дифузію газів у легенях. Збільшення розмірів альвеол і зменшення їх кількості обмежують у літніх людей дихальну поверхню легень. Погіршення кровоточу, а також вікове потовщення мембран ускладнює газообмін між альвеолярним повітрям і капілярною кров’ю. В результаті цих змін дифузійна здатність легень (визначає кількість газу, що проходить в хвилину через альвеоло-капілярну мембрану з розрахунком на 1 мм рт. ст. різниці парціальних тисків цього газу по дві сторони мембрани) з віком знижується.
Таблиця 5
Максимальна вентиляція легень у різні вікові періоди (в літрах)
Вік (в роках) | Стать | МВЛ (в л) М ± m
20-29 | Ж
Ч | 58,4 ± 1,1
80,3 ± 5,0
40-49 | Ж
Ч | 32,2 ± 2,7
50-59 | Ж
Ч | 28,8 ± 1,9
42,1 ± 2,6
60-69 | Ж
Ч | 21,5 ± 1,5
29,3 ± 1,8
70-79 | Ж
Ч | 19,4 ± 2,0
28,3 ± 1,8
80 і більше | Ж
Ч | -
24,2 ± 2,0
Невідповідність між вентиляцією легень і утилізацію кисню, зростаючи при старінні, обумовлено не тільки погіршенням дифузійної здатності і змінами легеневих об’ємів. Цьому допомагає також часте і поверхневе дихання, яке не може в звичайних умовах забезпечити достатньо ефективну альвеолярну вентиляцію. В зниженні ефективності распіраторної функції при старінні має значення і розпреділення вдихаючого повітря по різних альвеолах. З віком рівномірність розпреділення дихального повітря порушується. Результати ряду функціональних проб на нерівномірність альвеолярної вентиляції у здорових людей старших 50 років в 2-3 рази гірше, ніж у молодих людей (Д. Г. Комро, 1995).
За даними Binet і Bour (1990), потреба кисню в спокої з віком знижується з 250-280 мл/хв. у молодих людей до 190 мл/хв. у людей літнього віку. Robinson (1991) відзначає зменшення потреби кисню при старінні з 255-248 мл/хв у людей середнього віку (24,8-44,5 років) до 233-167 мл/хв. у людей 50 років і старших. Існує залежність рівня потреби кисню від рухової активності і ступеня зношеності організму людей літнього і пристарілого віку. Так, у відносно бадьорих і рухливих людей літнього і пристарілого віку потреба кисню складає в середньому 202 мл/хв., тоді як у людей того ж віку з вираженими показниками одряхнення цей показник знижується до 190 мл/хв. Відмічений чіткий і різносторонній вплив активного рухового режиму на функцію зовнішнього дихання у літніх і пристарілих людей свідчить про те, що процеси, які лежать в основі вікових змін дихального апарату, не являються абсолютно незворотніми, що ціле направлена дія на ці зміни