Незважаючи на вікові зміни багатьох функці-ональних показників нирок

(швидкості клубочкової фільтрації, рівня креатиніну в плазмі, екскреції кре-атиніну, кліренсів креатиніну, сечовини електролітів, вільної рідини) нирки достатньо адаптовані до бага-тьох навантажень, у тому числі білком, про що свідчить збереження функціонального резерву нирок до 90 років за даними деяких авторів.

На сьогодні вікові морфологічні та функціональні особливості в нирках в нормі вивчені різнобічно, хоча часто погляди вчених неодностайні. Цікавість клініцистів до особливостей перебігу різних захворю-вань нирок, їх лікування в різних вікових групах залишається великою, що обумовлює вивчення віко-вих змін у органах у фізіологічних умовах.

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1. БУДОВА НИРОК У ССАВЦІВ

У примітивних хребетних тварин в процесі еволюції вже є первинна нирка, яка складається з системи звивистих трубок, що лієчками відкриваються з порожнину тіла, а другим кінцем — до каналу, розташованого вздовж тіла. Біля лійки зосереджені клубочки судин. У риб і земноводних виникає сліпий кінець канальця, в який вдавлюється судинний клубочок. Потім будова канальців ускладнюється, утворюються сечоводи, в які ці канальці відкриваються.[ 9]

За даними А. Г. Пнецинського і його співробітників, еволюція водно-сольового обміну в хребетних ішла в напрямку прогресивного розвитку складної системи антидіуретичних реакцій, які вперше виникли внаслідок переходу до наземного способу життя. Спочатку регулювання обміну води, яку виділяють нирки, виникає за рахунок змін об'єму фільтрування, але в дальшому кількість виділюваної води з організму визначається канальцевою реабсорбцією. Ця активність регулюється в основному гормонально; еферентні нерви впливають на різні сторони ниркової діяльності. Антидіуретичний гормон гіпофіза діє через систему гіалуронідаза — гіалуронова кислота, яка входить до складу штерстиціальної тканини і проміжної речовини збиральних канальців нирок.[29]

Органи сечовиділення складаються з нирок, сечоводів, сечового міхура та сечовивідного каналу. Нирки розташовані в поперековій частині біля хребта. Це парні органи буро-червоного кольору, бобовидної форми. Нирки вкриті серозною оболонкою, під якою є жирова капсула, а під нею — міцна фіброзна оболонка. На медіальній поверхні нирок є заглибина — ворота нирок, куди артерія і нерви, а виходять ниркова вена і сечовід. На розрізі цієї альвеолярно-трубчастої залози видно два шари — корковий і мозковий. Коркова частина має сечоутворювальну, а мозкова — сечовивідну функції.[1]

Нирки хребетних тварин складаються з великої кількості анатомічно-функціональних елементів, які називаються нефронами і побудовані з судинного клубочка І канальців . Ниркові клубочки мають в діаметрі 120—200 мкм. Нефрон як морфофізіологічну одиницю вперше описав у 1782 р. A. M. Шумлянський.[28]

Ниркова артерія входить через ворота нирок і після розгалужень на межі коркового І мозкового шарів утворює дуги, від яких відходять міжчасточкові артерії, від останніх у всі боки відгалужуються гілочки, що закінчуються мальпігієвими клубочками Боумена. До кожного клубочка підходить гілочка, яка приносить кров, і гілочка, яка виносить її. Остання вужча, ніж перша.[23]

Кожний клубочок вкритий капсулою Шумлянського, між листками якої є щілина . Внутрішній листок капсули Шумлянського, що прилягає до судинного клубочка, і зовнішній листок побудовані з одношарового плоского епітелію. Від капсули починається звивистий канадець першого порядку, далі йдуть петля Генле з низхідною і висхідною трубками, звивисті канальці другого порядку 9 які згодом впадають у прямі сечовивідні трубки, що відкриваються на верхівках ниркових пірамід багатьма отворами; конуси останніх напрямлені в ниркову миску. Діаметр звивистих канальців варіює в межах 35-60 мкм.[2]

Мозковий шар нирки постачається кров'ю від невеликих артерій, що відходять від дугоподібних артерій. Судина, що відходить від клубочка, розгалужується на капіляри, які обплітають канальці І переходять у вени; вони збираються в ниркову вену, яка впадає у нижню порожнисту вену. Тиск крові в капілярах клубочків досягає 60-70 мм рт.ст. Через кожну нирку щохвилини проходить 750 мл крові, а за добу через обидві нирки — близько 1000 л, що при 5 л усієї крові у людини дасть 200 кругообігів за добу або один кругообігів за 5=10 хв. Ця кількість у 2,5 рази більша від ваги нирок і в 20 раз перевищує кровообіг в інших органах.[23]

Клубочків у людини 2-4 млн. Довжина кожного канальця - близько 5 см, а загальна довжина їх - 100-150 км із загальною поверхнею епітелію 50 м.

Загальна довжина капілярів - 10 -20 км.[23]

У рогатої худоби в обох нирках є понад 8 000 000 нефронів із загальною поверхнею 39,5 м кв , у свині 1 400 000 нефронів, поверхня яких становить 7,2 м кв , у вівці = 1 000 000 нефронів з загальною поверхнею 3,5 м2 , у кролів 285 000 нефронів з поверхнею 0,4 м 2.[9]

Сеча , яку виділяють нирки , збирається в ниркову миску (у великої рогатої худоби її немає). Слизова оболонка миски вкрита плоским епітелієм, під яким розташовані гладенькі м'язи.[6] 1.2. БУДОВА НИРОК ЛЮДИНИ

Нирка (геп) є органом, у якому безперервно утворюється сеча. Це основний орган, який звільняє організм від кінцевих продуктів метаболізму: