Нирка є парним паренхіматозним органом бобоподібної форми, розмі-щеним у заочеревинному просторі по обидва боки від поперекового відділу хребта. Маса кожної нирки становить 100-300 г, розміри - 11x6x4 см. Нирка вкрита фіброзною капсулою товщиною 100-200 мкм, спереду має також се-розну оболонку. Назовні від фіброзної капсули, особливо у ділянці воріт і на задній поверхні, розташований шар жирової тканини - жирова капсула нирки. На розрізі у нирці можна розрізнити два шари: кіркову речовину (розта-шовується суцільним шаром під капсулою, колір темно-червоний, зерниста) і мозкову речовину (внутрішній шар, колір світлий, посмугована). Кіркова речовина заходить у мозкову речовину у вигляді так званих ниркових стовпів Бергена, які розділяють останню на 8-12 ділянок пірамідної форми, отримали назву ниркових пірамід. Широкою основою ниркові піраміди обернені до поверхні органа, а верхівками - у бік воріт; верхівки пірамід утворюють ниркові сосочки, що вільно виступають у ниркові чашечки. Ниркова піраміда з прилеглою ділянкою кіркової речовини має назву ниркової частки .[2]

Мозкова речовина нирки, у свою чергу, вростає у вигляді тонких пучків у кіркову речовину, де називається мозковими променями Феррейна. Нир-ковий промінь з ділянками кіркової речовини, що його оточують, утворюють кіркову часточку. Часточки розмежовані міждольовими артеріями та венами. Строму нирки утворює пухка волокниста сполучна тканина, багата на ретикулярні клітини і ретикулярні волокна, паренхіма нирки утворена нирковими тільцями й епітеліальними нирковими канальцями, серед яких є звивисті та прямі. Перші разом з тільцями утворюють кіркову речовину, другі - мозкову.[3]

Нефрон є структурною і функціональною одиницею нирки. Він являє собою систему звивистих і прямих епітеліальних канальців, що по-чинаються від кожного ниркового гільця. Довжина одного нефрона - від 18 до 50 мм, а всіх нефронів - близько І00 км. Кількість нефронів в обох нирках складає 2-2,5 мільйона. Нефрон включає капсулу Шумлянського-Боумена, проксимальний звивистий і прямий канальні, тонкий канадець, в якому розрізняють низхідну і висхідну частини, дистальний прямий і звивистий канальні. Тонкий і дистальний прямий канальні утворюють петлю Генле. Судинний клубочок і капсула Шумлянського-Боумена формують ниркове (Мальпігієве) тільце.[4]

Нефрони залежно від локалізації й особливостей будови поділяються на кіркові та юкстамедулярні (білямозкові). Серед кіркових нефронів розрізняють короткі, які цілковито локалізовані в кірковій речовині (їх 1%), і проміжні, петлі яких спускаються у зовнішню зону мозкової речовини (їх 80%). Юкстамедулярні нефрони, яких близько 20%, мають дуже довгі петлі, які глибоко сягають у мозкову речовину, а їхні ниркові тільця, проксимальні та

дистальні відділи розташовані у кірковій речовині на межі з мозковою речовиною. Нефрони відкриваються у збірні ниркові канальці (трубочки). Останні починаються у кірковій речовині і разом з прямими канальцями кіркових нефронів входять до складу мозкових променів. Потім збірні канальці переходять у мозкову речовину і в ділянці вершин пірамід вливаються у сосочкові канали.[4]

2.Матеріали і методи дослідження

Робота виконана на базі патологоанатомічного відділення обласної клінічної лікарні. Всього використано 15 препаратів нирок людей різного віку.

2.1.Методи гістологічного дослідження

Сучасна гістологія має широкий арсенал різноманітних методів дослідження. Усі ці методи поєднує вимога засто-сування спеціального прила-ду — мікроскопа, і тому всі вони є мікроскопічними методами. Залежно від ста-ну досліджуваного об'єкта, ці методи поділяють на віталь-ні (або суправітальні), коли вивчаються живі (пере-живаючі) клітини, тканини, органи і навіть цілі організми, та поствітальні, коли дослід-жують мертві об'єкти, спеціаль-но вбиті шляхом фіксації.

Становлення поствітального методу, або методу виготовлення постійного гістоло-гічного препарату, від-бувалося паралельно із станов-ленням самої науки гістології у другій половині XIX ст. Його називають ще методом класич-ної гістології. Цей метод, має назву гістологічної, або мікро-скопічної техніки, вимагає до-сить складної підготовки об'єк-та дослідження. Остання є предметом для написання спе-ціальних, досить великих за об-сягом посібників. Студентові, який починає вивчати гістоло-гію, необхідно ознайомитись з основами техніки виготов-лення гістологічних препаратів для того, щоб краще зрозу-міти ці препарати і навчитися їх аналізувати, «читати», бо саме постійні гістологічні препарати широко використовуються як в учбовому процесі, так і в науко-вих дослідженнях.

2.2.Виготовлення гістологічного препарату

Першим етапом при виготов-ленні препарату є одержан-ня матеріалу. Вже на цьо-му етапі, як і на всіх наступних, слід уникати зайвого травмуван-ня об'єкта. Для цього, при вирі-зуванні шматочка органа чи тка-нини, треба брати гострі ножиці або лезо, не стискати тканину пінцетом. Шматочки беруть-ся невеликих розмірів — близь-ко 1 см3 (краще 7X7X3 ми), Матеріал повинен бути свіжим, брати його треба якомога скорі-ше після забивання експеримен-тальної тварини або смерті лю-дини.

Наступним етапом є фіксація матеріалу, яка здійснюєть-ся шляхом занурення взятого шматочка у фіксуючу рідину. Метою цього етапу є закріплен-ня гістологічних структур і мак-ромолекул у тому місці і стані, в якому

вони були у живому об'єкті. Звичайно, фіксатори викликають певні зміни прижит-тєвого стану структур, але мож-на підбором спеціальних фік-суючих агентів звести ці зміни до мінімуму. Фіксаторами слу-жать спирти (етиловий, мети-ловий), розчини формаліну, солі важких металів, кислоти (оцтова, пікринова, осмієва). Частіше вживають різні складні фіксуючі суміші, які включають названі компоненти у різних співвідношеннях.

Третій етап — обезвод-нення фіксованого матеріа-лу. Для цього використовують спирти зростаючої концентрації (від 50 до 100 градусів). Обез-воднення необхідне для наступ-ного етапу —