2.5.Імуногістохімічні методи

Імуногістохімічні методи базуються на реак-ціях антиген-антитіло. Кожна клітина організму має специфіч-ний антигенний склад, який ви-значається, здебільшого білка-ми. Шляхом імунізації можна отримати відповідні антигенам специфічні антитіла. Антитіла зв'язують з флюорохромами або ферментами. Після обробки досліджуваних гістологічних препаратів у місцях локалізації відповідних антигенів концент-руються молекули мічених анти-тіл, які виявляють або завдяки світінню (люмінесцентна мікро-скопія), або на основі відкладан-ня забарвлених продуктів гісто-хімічної реакції (світлова мікро-скопія). Цим методом теоретич-но можна ідентифікувати будь-які клітини або речовини, проду-ковані тими чи іншими клітина-ми, наприклад, гормони, на які здійснюється вироблення анти-тіл.

Цитоспектрофотометрія — метод кількісного вимірювання вмісту різних речо-вин у клітині на основі вивчення спектрів поглинання ними світ-лових променів. Метод про-точної цитометрії дає змогу аналізувати характеристи-ки клітин у суспензії, які пере-тинають сфокусований лазер-ний промінь. Відповідний при-лад має назву цитофлюорографа. За допомогою цього методу можна визначати розміри і фор-му клітин, їх життєздатність, розділяти клітини вихідної су-спензії на субпопуляції.

Великим кроком вперед у роз-витку техніки мікроскопічних досліджень було створення і за-стосування електронного мікро-скопа, винахідником якого був Емст Руска (1906—1988). В електронному мікро-скопі для «освітлення» об'єк-та використовується потік елек-тронів, який має набагато ко-ротшу довжину хвилі порівняно з видимим світлом, яке викори-стовується у світловому мікроскопі. Завдяки цьому, роздільна відстань, яка стано-вить 1/3 довжини хвилі, при якій проводять мікроскопію, для світлового мікроскопа дорівнює 0,2 мкм (теоретично), тоді як для електронного мікроскопа теоретично розрахована розділь-на відстань — 0,002 нм. Прак-тично у кращих електронних мікроскопах роздільна відстань становить 0,1—0,7 нм.

Роздільна відстань, або роздільна здат-ність мікроскопа — це міні--

мальна відстань між двома точ-ками на гістологічному препара-ті, які за допомогою мікроскопа можна розрізнити як дві окремі точки, що не зливаються. Роз-дільна відстань свідчить про найменші розміри структур, які можна розглянути за допомо-гою даного мікроскопа. На основі роздільної відстані світ-лового мікроскопа роблять умов-ний поділ структур на мікро-скопічні, тобто більші за 0,2 мкм, і субмікроскопічні — менші за 0,2 мкм. Останні можна побачити лише під електронним мікроскопом. Зараз у дослідницькій роботі все ширше використовуються скануючі (або растро-ві) електронні мікро-скопи, які дають тривимір-ні (об'ємні) зображення об'єк-та. Важливими позитивними якостями цього виду мікро-скопії є велика глибина різкості (у 100—1000 разів більша, ніж у світлового мікроскопа), широ-кий діапазон зміни збільшення (від 10 до десятків тисяч ра-зів) і висока роздільна здат-ність.

Ми також використовували макроскопічні методи дослідження нирок.

3.Результати дослідження та їх обговорення

3.1.Структурно-функціональні особливості нирок дитячого віку

При макроскопічному дослідженні нирок людей різного віку спостерігаються деякі вікові анатомічні особливості, що виражаються в наступному. Нирки новонароджених мають дольчасту будову. У дітей до 1 року дольчатість нирок згладжується, а з 5 років у більшості дітей вона зникає. Проте, зустрічаються окремі випадки, коли нирки протягом всього життя зберігають ембріональну межу — дольчатість, але виражену слабкіше, ніж у новонароджених.

При макроскопічному вивченні нирок людей було виявлено, що фіброзна капсула складається з 3 шарів: 1) зовнішнього або фіброзного, 2) середнього або м’язового і 3) внутрішнього, супрапаренхіматозного, що граничить з кірковою речовиною нирок. Зовнішній шар, найтовщий, утворений великою кількістю переважно пучків колагенових волокон, між якими зустрічаються гладкі м'язові клітки і еластичні волокна, що подовжньо йдуть. Середній шар складається з гладких м'язових кліток, що мають, в основному, також подовжній напрям. Між м'язовими клітками цього шару є колагенові волокна і незначна кількість еластичних волокон. Внутрішній шар, супрапаренхіматозний, представляє собою тонкий шар аргентофільних волокон, які проходять уздовж капсули і продовжуються в проміжні волокна проміжної тканини нирок.

Разом із зростанням ниркових тілець відбувається їх морфологічне «дозрівання», яке полягає в тому, що високий епітелій внутрішнього листка капсули Шумлянського поступово переходить в кубічний, а потім в плоский і рівномірно супроводжує судинні петлі клубочка. У більшості дітей з 5 років ниркові тільця морфологічно «зрілі», а у дітей до 7 років морфологічно «незрілих» клубочків не спостерігається, хоча за даними О. П. Григорової остаточне «дозрівання» ниркових тілець завершується до 9 років.

При вивченні вікових морфологічних змін епітелію сечових канальців ми виявили, що в епітелії петель нефронів дітей 9 місяців з'являються дрібні краплі жиру, а у 6-річних дітей дрібні краплі жиру спостерігаються не тільки в епітелії петель нефронів, але і в епітелії вставних відділів.

Згідно нашим дослідженням, під власною капсулою нирок, новонароджених більш, ніж в половині випадків спостерігаються окремі невеликі скупчення недиференційованих нефронів. Недиференційовані мальпігієві тільця мають овальну і серповидну форму, вистилають одношаровим високим епітелієм з круглими ядрами, що інтенсивно забарвлюються. Усередині деяких таких клубочків видно окремі судинні петлі. Недиференційованих сечових канальців не маю г просвіту, характеризуються надзвичайно малим діаметром, вистилають також високим епітелієм, але з світлішими ядрами, ніж в ниркових тельцях, що розвиваються. Такі недиференційовані нефрони спостерігалися нами у деяких дітей в перші 20 днів життя, пізніше вони не зустрічалися. Таким чином, за нашими даними, утворення нових нефронів може відбуватися у дітей в перші 20 днів їх постна-тального життя. По даним же А. А Заварзіна і З. І. Щелкунова, нові нефроны утворюються у дітей до 3-річного віку.

В корковій речовині нирок новонароджених і дітей раннього віку спостерігається велика кількість дрібних, тісно розташованих, морфологічно «незрілих» мальпігієвих тілець, які є і під