с. Микуличин тече права притока Прута – Прутець Чемегівський, довжина якої 21 км., а площа басейну 120 км [6].
Неподалік села Микуличина, на території Ділятинського лісокомбінату знаходиться озеро Громовиця. Мабуть, це наймолодше на Прикарпатті озеро, утворене природою. Немало любові і праці вклав у збереження озера лісничий Юрій Юліанович Боберський, про якого микуличинські старожили кажуть, що він був свідком виникнення Громовиці [3].
2.5. Грунти.
Буроземно-підзолисті грунти залягають на середніх та високих (четвертій-сьомій) терасах карпатських рік, переважно на їх малостічних ділянках, на делювіальних шлейфах схилів, рідше на вирівняних частинах вододільних плоских гребенів на висотах 400-600 м. над рівнем моря. Утворюються ці грунти на нещебенистих давньоалювіальних та делювіальних відкладах важкого механічного складу. В умовах надмірного зволоження тут застосовуються води і провідну роль у ґрунтоутворенні відіграє глейовий процес. Це спричинюється до збільшення рухомості сполук заліза і гумусу, зумовлює диференціацію профілю на горизонти колоїдного елювію і ілювію. Грунти з найбільшим проявом диференціації профілю зайняті переважно вологими луками (біловусниками; щучниками ).
Вони мають виключно міцну горіхувату або горіхувато-призматичну структуру. Стійкість проти розмивної дії води у цих структурних агрегатів дуже велика.
У гумусовому горизонті вони вміщують у середньому 3,3% перегною. Реакція ґрунтового розчину сильно кисла [6].
2.6. Клімат.
Карпатський Національний парк знаходиться в зоні впливу континентальних і атлантичних повітряних мас помірних широт. Іноді сюди проникають арктичні повітряні маси. У середньому антициклонічна циркуляція переважає над циклонічною. Опади зумовлюються циклонами, які переміщуються із заходу на схід або північний схід. Циклони, що надходять із Середземномор’я, супроводжуються значними опадами і сильними вітрами.
Радіаційний режим. Важливим показником радіаційного режиму на будь-якій території є тривалість сонячного сяйва (ТСС). ТСС – це період (у годинах), протягом якого пряма сонячна радіація безпосередньо падає на земну поверхню.
У середньому річна тривалість сонячного сяйва змінюється від 1386 год. у високогір’ї до 1500 год. у низькогір’ї (Яремча).
Температура повітря. Оскільки парк розташований у гірському районі, на просторовий розподіл температури повітря істотно впливає не лише особливості атмосферної циркуляції, а й рельєф місцевості. Найнижча пересічна місячна температура повітря спостерігається в січні. У високогірських районах вона досягає майже – 7 С. Температурний режим лютого й січня мало відрізняється, оскільки циркуляційні і радіаційні умови в ці місяці схожі.
Найтепліший місяць на території парку – липень. На висоті 500-600 м. пересічна його температура становить 17 С.
Річна амплітуда температури повітря в м. Яремчі становить 21,3 С, а на Пожижевській – 17,1 С.
Мінімальна температура повітря знижується з надходженням холодних повітряних мас з півночі або північного сходу (Бучинський,1955).
Найнижчі показники абсолютного мінімуму спостерігалися в січні й лютому і досягали – 32-29 С.
Перший осінній заморозок у високогір’ї можливий уже наприкінці серпня, а на висоті 600-700 м. – на початку вересня.
Середня тривалість безморозного періоду на території парку коливається від 157-159днів на висоті 500 м. до 128 днів на висоті 700 м. Отже, різниця у середній тривалості залежно від висоти над рівнем моря дорівнює 30 дням.
Опади. Розподіл опадів у гірських регіонах визначається фізичними особливостями пограничного шару повітря, характером орографії місцевості і ступенем впливу різних елементів ландшафту на повітряні потоки (Ромов, 1956).
Найменша кількість опадів – у березні. У квітні, особливо в травні, спостерігається їх зростання.
Восени циркуляційні процеси поступово перебудовуються. Осінь у Карпатах найсухіша пора року. У вересні кількість опадів у середньому на 20-30 мм. менша, ніж у серпні.
Вітер.
Протягом року найменша середня швидкість вітру (1-2 м/с) спостерігається влітку або на початку осені, коли малоактивні процеси. Взимку середня швидкість вітру становить 1-3, в горах до 8 м/с.
Вітри швидкістю понад 15 м/с. небезпечні для лісових фітоценозів, бо вони є причиною поодиноких і масових буреломів і вітровалів завдають чималої шкоди лісовому господарству [8].
2.7. Рослинність.
Гірські букові ліси утворюють нижній гірський лісовий пояс на схилах Карпат. Він розміщений вище передгір’я і досягає висоти 800-900 м. над рівнем моря. Саме тут бук знаходить собі найсприятливіші лісорослинні умови. Крім чистих бучин, певні площі займають також ялицево-букові ліси. Звичайно букові деревостани чисті. Серед інших деревних порід інколи багато лише явора, цього типового супутника бука. Поодиноко виростають ще в’яз шорсткий та береза. На межі з передгірними лісами з’являються граб, дуби звичайний і скельний, а на межі з верхнім гірським лісовим поясом – ялиця, а потім і ялина, з утворенням мішаних ялицево-букових, рідше ялиново-букових деревостанів. Чагарниковий ярус відсутній. Часто трапляються лише вовчі ягоди; ожина шорстка. Трав’яний покрив теж дуже зріджений і флористично бідний. Усі рослини – складники трав’яного покриву – високотіневитривалі, багато з них – гірсько-лісові види. До панівних видів у складі трав’янистого ярусу, які у відповідних асоціаціях виступають як домінанти, належать апозерис смердючий, осока волосиста, костриця висока, маренка запашна, розхідник, папороті: щитник чоловічий і безщитник жіночий, квасениця, аденостилес сіролистий, кремена біла, левурда та інші.
У складі гірських лісових видів, що поширені в межах усього лісового поясу є, зокрема, білоцвіт весняний, купина кільчаста, шавлія клейка, жеруха недоторкана, переліска багаторічна, ожика гайова, жовтозілля дібровне, тирлич ваточниковидний, група папоротей. До видів властивих лише середній і верхній смугам букового поясу, слід віднести підбілик альпійський, аденостилес сіролистий, пренант пурпуровий, кострицю лісову і ласолюбну, чистець альпійський, сугайник австрійський, цицербіту альпійську. Серед гірсько карпатських букових лісів провідне місце за поширенням належить свіжим і вологим типам, значно менше поширені сухі, сирі типи бучин [6].
Верхній гірський лісовий пояс охоплює територію на висоті