якій проведені описи 1146 видів судинних рослин (цитую з Ткачик В.П.) [31]
Другий етап припадає на період після Великої Вітчизняної війни.
У повоєнний період центром вивчення флори Прикарпаття стала кафедра ботаніки Чернівецького державного університету, співробітники якої, зокрема І.В.Артемчук, З.Н.Горохова [8], Г.І.Солодкова, А.І.Погребняк та ін. зібрали багато матеріалів. Спеціальні праці про флору Прикарпаття цього періоду практично відсутні. Винятком є повідомлення М.І.Котова [18] (1954), А.М.Лазебної [20] (1979) й деяких інших дослідників про знахідки нових і цікавих для цієї тереторії видів.
Справедливо вважати, що вивчення флори Прикарпаття започаткував А.Zawaolski (1825), який досліджував флоронаселення тодішніх Стрийського й Станіславського повітів (цитую за Ткачик В.П.)[31].
Дослідження флори в Станіславському повіті після А.Заводського (Zawadski,1825) продовжили J.Jachko [34] (1872, 1873), E.Turczunski (1873, 1875) і K.Borowiczha (1881) (цитую за В.П.Ткачик [31]).
3. Фізико-географічна характеристика території дослідження
3.1. Географічне положення
Городенківський район розташований у смузі степового Покуття. Він межує на півночі з Бучацьким районом, на північному заході з Коломийським, на півдні із Снятинським, на заході із Тлумацьким і на сході із Заліщинським та Заставнівським районами. З районами Снятинський, Коломийський, Тлумацький і з Заставнівським є сухопутна границя, зате з Бучацьким, Борщівським і Заліщинським районами границею становить ріка Дністер. Два села, Лука з присілком, Монастирок і Уліги лежать на лівому боці Дністра, коли решта цілого району є на правому боці Дністра.
Городенківський район становить частину Покуття розташованого на правому березі Дністра. Тільки така південна частина лежить у доріччі Прута. Це переважно сільськогосподарський район.
Під споломічним оглядом район може бути поділений на дві частини: північну наддністровську, частина зайнята ріллею, і південну з кислотними ґрунтами. Північна частина з лагідним кліматом, має ідеальні умови для садівництва.
3.2. Геологічна будова
Територія Івано-Франківської області входить до складу двох великих геоструктурних одиниць: Карпатської геосинклінальної області і південно-західної окраїни Руської платформи (Волино-Подільська плита).
У межах Карпатської складчастої області беруть участь інтенсивно дислоковані флішеві відклади крейди та палеогену, виявлені монотонним переверстуванням пісковиків, алевролітів і аргілітів. Давніші (юрські, тріасові і домезозойські) утворення виходять на поверхню тільки на півдні в Чивчинських горах.
На території південно-західної окраїни Руської платформи найбільш древні утворення представлені кристалічними породами, їх виходи відомі далеко за межами Івано-Франківської області - в районі Шепетівки і Ямполя. Кристалічний фундамент полого (1-1,5°) занурюється у західному і південно-західному напрямках і поступово перекривається чимраз молодшими осадками рифею, кембрію, ордовика, силуру, девону, карбону і трансгресивно залягаючими осадовими утвореннями крейди та неогену.
3.3. Геоморфологія
Різноманітність геологічних відкладів і стилів тектонічної будови Івано-Франківської області, складна і довга історія розвитку екзогенних процесів, зумовили неоднаковий характер її поверхні. Відповідно до трьох основних тектонічних зон області платформи, передового прогину і складчастої зони на території області утворилося три основних типи рельєфу: рівнинно-пластовий на платформі, флювіальний в зоні прогину і гірський складчастий в геосинклінальній зоні.
Область Придністровського Покуття, яка розташована між Дністром і Прутом та між Бистрицею і Хотинською височиною, у межах окраїни Подільської плити характерна значним поширенням міоценових (тортонських) відкладів, що представлені гіпсо-ангідритами. Панує рівнинно-пластовий рельєф з поширенням долинно-балочних і карстових форм. Область можна поділити на такі геоморфологічні райони:
Прилипенський горбогірний, на північ від м. Рогатин;
Бурштинський давньо терасовий горбистий, ерозійний;
Галицький терасовий акумулятивний, рівнинний;
Дністровський з паньоноподібними формами в долині Дністра та гирлах його притоків;
Тлумач-Городенківський з карстовими формами і рештками алювіальних покривів красненського і лоєвського рівнів;
Отиня-Коршівський акумулятивний з поширенням терас середнього рівня (п"ята і четверта тераса) з долинно-балочними формами;
Прутський (Коломийсько-Снятинський), який представлений терасами нижнього ярусу, акумулятивний рівний.
3.4. Гідрографія
Водні ресурси області представлені поверхневими (річки, ставки, водосховища) та щорічний об"єм яких складає 11, 5 км3 (11,5 млрд.м3). Загальний об"єм річкових вод у середній за водністю рік - 8,7 км3, у тому числі місцевий стік (формується на території області) - 4,3 км3. В області є три водосховища (Бурштинське, Чечвинське, Княгиницьке) загальною площею 1670 га і об"ємом 62 млн.м3, а також 640 ставків (площа - 2,5 тис. га, об"єм - 33 млн.м3). Запаси підземних вод незначні - всього 0,2 км3 (200 млн.м3), із яких для водопостачання використовується 71,6 млн.м3.
За запасами поверхневих вод область посідає третє місце на Україні, а за запасами підземних вод - на передостанньому місці. Поверхневі води області сконцентровані в річках і потічках, загальна кількість яких 8286. Переважають річки довжиною менше 10км. Кількість річок довжиною більше 10км - 176, понад 100км - тільки чотири: Дністер, Прут, Лімниця, Свіча.
3.5. Ґрунти
Ґрунтовий покрив дуже строкатий. Зустрічаються майже всі типи ґрунтів, які властиві для лісостепової зони, передгір’я та гірської частини Карпатського регіону. Всього в області 22 різновидності ґрунтів. Найбільшу площу займають бурі гірсько-лісові ґрунти, на яких зростають ліси. В передгірській зоні переважають буроземно-підзолисті поверхнево оглеєні ґрунти, а також дернові, болотні та торфо-болотні ґрунти і долинах річок. У лісостеповій зоні розвинуті світло-сірі, сірі і темно-сірі ґрунти. На південному сході (Городенківський, Снятинський і частково Тлумацький райони) є значні масиви чорноземів опідзолених і чорноземів вилугованих.
В цілому, ґрунти області родючі, забезпечують високу продуктивність сільськогосподарських і лісових угідь. Одним із важливих природоохоронних завдань є збереження ґрунтового покриву і якості ґрунтів. Найбільшої шкоди ґрунтам завдає водна ерозія. Ступінь ерозованості сільськогосподарських угідь коливається від 5 10% у передгірській і гірській зонах, до 30-40% у лісостеповій частині (Придністров"я). Для охорони земель від змиву і розливу проводиться будівництво гідротехнічних споруд (берегоукріплення, водорегулюючі вали), створення лісостепових насаджень, залуження рілей на схилах крутизною більше 7°.
Широка крута