Основні властивості живого
ПЛАН
Основні властивості живого.
Структурні рівні організації живого.
Найважливіші таксономічні одиниці в класифікації рослинного світу.
1. Основні властивості живого.
Відмінності живого і неживого. Щодня ви сти-каєтесь з різноманітним світом живих організмів -рослинами, грибами, тваринами, бактеріями.
Усім відомо, що живі істоти ростуть, живлять-ся, дихають, розмножуються, сприймають подразники навколишнього середовища та певним чином на них реагують.
На перший погляд здається, що відрізнити живий організм від тіла неживої природи, наприклад каменя чи піску, неважко, проте це не зовсім так. Часто живі організми можуть перебувати у стані спокою, коли прояви їхньої життєдіяльності приховані (напри-клад, насіння чи пилок рослин), і зовні можуть нага-дувати неживі тіла. Що ж тоді відрізняє все живе від неживої природи? Кожний живий організм побудова-ний з окремих часток - клітин (мал. 13). Одні ор-ганізми складаються лише з однієї клітини (напри-клад, бактерії, одноклітинні тварини, деякі водорості та гриби), інші - з великої їхньої кількості (напри-клад, квіткові рослини, багатоклітинні тварини) (мал. 5). Лише віруси, що спричиняють різноманітні захворювання людини (СНІД, грип, жовтяницю та ін.), тварин і рослин, не мають клітинної будови; про них ви дізнаєтесь у старших класах. Неживі предмети (за винятком решток організмів) клітинної будови не мають.
Усім живим організмам властивий подібний хімічний склад, тобто вони побудовані з тих самих хімічних сполук (органічних - білків, жирів, вугле-водів, нуклеїнових кислот, та неорганічних - води, солей).
Жоден організм не може тривалий час існувати без надходження енергії ззовні. Головним джерелом енергії для всіх мешканців нашої планети є Сонце. Сонячну енергію здатні вловлювати зелені рослини. Вони перетворюють її на форму, доступну для спожи-вання іншими живими організмами (мал. 2). Рослини продукують органічні сполуки з неорганічних (води та вуглекислого газу). При цьому вони переводять поглинену енергію сонячних променів у хімічну енергію утворених ними органічних речовин. Інші організми, споживаючи зелені рослини, отримують у такий спосіб і запасену рослинами енергію.
Всі живі організми залежать від умов навколиш-нього середовища. Саме з довкілля вони дістають поживні речовини, тобто живляться. Сполуки, які надходять до живих організмів, зазнають у них змін. Частина цих сполук використовується для забезпе-чення власних потреб організму в енергії. Енергія виділяється внаслідок того, що більш складні сполу-ки розпадаються на простіші під час дихання.
Таким чином, живлення і дихання є характерними рисами всіх живих організмів, оскільки забезпечують їх необхідними енергією та речовинами. У свою чергу, організми виділяють у навколишнє середовище про-дукти своєї життєдіяльності. Отже, необхідною умо-вою існування живих організмів є обмін речовиною з довкіллям та перетворення енергії в організмі.
Живі організми здатні сприймати впливи довкілля і певним чином на них відповідати. Це явище дістало назву подразливість. Наприклад, при найменшому дотикові перших краплин дощу до листків мімози со-ромливої вони одразу ж складаються та провисають.
Характерною рисою живих організмів є також здатність до рухів. Те, що тварини рухаються, відо-мо всім. Але чи можуть рухатися рослини? На пер-ший погляд здається, що вони ведуть прикріплений спосіб життя і до рухів не здатні. Але це не так. На-приклад, залежно від руху сонця по небосхилу со-няшник змінює положення пагона із суцвіттям. Крім того, від напрямку падіння променів світла рослини
можуть змінювати положення листків. Щоб переконатись у цьому, поспостерігайте за кімнатни-ми рослинами (традесканцією, бегонією).
Всі живі організми ростуть і розвиваються, збільшуючи свої розміри та масу. При цьому одні з них (наприклад, дерева, кущі, риби) ростуть протягом усього життя, а інші (наприклад, птахи, людина) упродовж лише певного часу.
Усі живі організми здатні відтворювати собі подібних. Це явище називають розмноженням. Якби живі організми не розмножувалися, життя на нашій планеті зникло б.
2. Структурні рівні організації живого.
Рівні організації живої матерії і проблеми екологічного виховання. Рівні організації живої матерії – це від-носно гомогенні біологічні системи, для яких характерний певний тип взаємодії елементів, просторовий і часовий масштаби процесів. Розрізняють такі рівні організації: молекулярний, клітинний, тканинний, органний, організмовий, біологічних угруповань (від елементарних біогеоценозів до біосфери в цілому).
З ускладненням організації нижчий рівень входить до складу наступного вищого рівня, останній – до складу ще більш високого і т. д. Таким чином здійснюється принцип ієрархії (ступінчастого підпорядкування), влас-тивого для живої матерії. Рівень організації є одним із фундаментальних у вивченні біологічних об'єктів, які існу-ють завдяки зв'язкам, що поєднують їхні елементи в єдине ціле. Ідея рівнів організації живого дає можливість пояснити цілісність і якісну своєрідність біологічних си-стем.
На біосферному рівні сучасна біологія вирішує гло-бальні проблеми, наприклад, визначення інтенсивності
утворення вільного кисню рослинним покривом Землі або зміни концентрації СО2 в атмосфері, пов'язаної з діяльні-стю людини.
На біоценотичному і біогеоценотичному рівнях провід-ними є проблеми взаємовідношень організмів у біоцено-зах, умови, які визначають чисельність їх і продуктивність біоценозів, стійкість останніх і роль впливу людини на збереження біоценозів і їхніх комплексів.
На популяційно-видовому рівні є фактори, що вплива-ють на чисельність популяцій, проблеми збереження зни-каючих видів, на динаміку генетичного складу популяцій, дію факторів мікроеволюції тощо. Для господарської Діяльності людини важливі такі проблеми популяційної біології, як контроль чисельності видів, що завдають шкоди господарству, підтримання оптимальної чисельнос-ті популяцій, які використовуються у народному госпо-дарстві і оберігаються.
На організмовому рівні вивчають особину – організм як єдине ціле, елементарну одиницю життя, оскільки поза особинами в природі життя не існує. При цьому вивчають характерні риси будови організму, фізіологічні процеси та нейрогуморальну регуляцію їх, механізми забезпечення гомеостазу і адаптації.
На органотканинному рівні основні проблеми поляга-ють
