Автономні місцеположення де підвищується кам’янистість та вилуженість верхніх шарів ґрунту зайняті вологолюбними росинами: це незабудка дрібноквіткова – Myosotis micrantcha; Зозулин льон звичайний – Politrichum commune; Багно звичайне – Ledum palustre: Гадючник шестипелюстковий – Filipendula hexepetala; жовтяниця черговолиста – Chrysosplenium. Трансевіювальні частини схилів займають вологі зубницеві, переліскові, вологосистоосокові та звичаноосжинові субучини.
Для підлеглих місцеположень з намитими багатими грунтами характерні сируваті лунарієві субучини, які тягнуться вздовж угловинок, тимчасових водостоків або концентруються на днищах невеликих силових западинах. В лісі ростуть також вторинні бучини з пануванням у трав’яному ярусі скопонії карніалійської. Ввони тягнуться вздовж придолинної частини корінних схилів і характеризуються підвищеною трофністю ґрунтів за рахунок геохімічного стоку і повехневого наливання дрібнозему.
Підлісок у дубово-грабових лісах практично відсутній, тут зустрічають лише типові для Полісся поодинокі екземпляри бузини червоної, горобини звичайної, вовсі ягоди звичайн, а з Передкарпаття заходить дерен та бруслина Європейська.
Проекційне покриття трав’яних ярусів у автономних і транзитних місцеположеннях 5-25%, у підлеглих воно значно підвищується і становить 95-100%. Тут панують немодальні автотрофні і мезотроні види, але звичайними є також бореальні елементи – безщитник жіночий, веснівка дволиста, первоцвіт дрібний, валеріана лікарська. Іван-чай або хаменерій вузьколистий, медвеже вушко.
Висновки
Найбільшим заходом збереження рослин –це охорона їхніх місць життя. Для цього створюються заповідники, заказники, національні парки.
Список використаних джерел