Водні ресурси

До Подільської водозбірної площі Дністра належить Прилипинська височина – на Лівобережжі і Покутська – на Правобережжі. Загальна густота річкової сітки цього району досягає 0,29км/км2. Річки цього водозбору Дністра відрізняються невеликою водоносністю. Їх витоки – яри або балки. Починаючи з верхньої течії, долини рік звичайно широкі, дно пологе, часто заболочене. Падіння рік має невеликі розміри, в середньому до 1,3м на 1км. Течія повільна, русло часто меандрує. Найбільші річкові рівні спостерігаються переважно під час весняної повені, тоді вода піднімається на 2-3м і більше. Літні дощові паводки не досягають розмірів весняних, оскільки в цей час відсутні води танення. Багаторічний середній стік вод розподіляється за сезонами: навесні (3-4 місяці) – 40,5%, влітку (6-8 місяці) – 18,6%, восени (9-11 місяці) – 17,3%, взимку (11-12 місяці) – 23,6%.

Найбільше значення в режимі Дністра в межах Івано- Франківщини мають карпатські притоки, які головним чином, визначають режим ріки.

Від села Нижнів долина Дністра різко звужується, обидва береги стають крутими і високими, по берегах виступають давні палеозойські породи. Тут Дністер врізується у Подільську височину, утворюючи “Дністровський каньйон”. Ширина долини – 200-400м, заплава різко звужується, на окремих ділянках долина відсутня. Характерна риса морфології долини Дністра на цьому відрізку – різка її звивистість (меандрування). Русло ріки має невелику ширину (80-100м), глибина до 3 м, швидкість течії – 0,7 м/с. Найхарактерніша риса водного режиму Дністра – дуже часті паводки, взимку він майже завжди замерзає [15] .

Грунти

Опідзолені чорноземи, сірі опідзолені грунти і глибокі малогумусні чорноземи поширені переважно в північній лісостеповій частині області – Придністровському Покутті, Галицькому Опіллі та Прилипенському горбогір”ї.

Світло-сірі опідзолені грунти найбільш поширені в Тлумацькому районі на високих вузькохвилястих плато та їх схилах. Профіль цих грунтів чітко диференційований на горизонти за підзолистим типом ґрунтоутворення. За даними механічного аналізу, світло-сірі опідзолені грунти є пилувато-легкосуглинистими, але трапляються і середньо- , і важкосуглинисті відміни. Структура цих грунтів не міцна, агрофізичні властивості (аерація, водопроникність) досить несприятливі. Вони часто запливають і утворюють кірку. Світло-сірі опідзолені грунти бідні на гумус (1,8-2,7%), вони мають високу кислотність, ступінь насичення основами невисокий (40-60%), p.H – 4,2-5,7.

Темно-сірі опідзолені грунти також поширені в Тлумацькому районі. Залягають вони на широких вододільних просторах, використовують їх переважно як орні землі. Сформувались вони на лесовидних суглинках під покривом лісової та трав”янистої лучно-степової рослинності в умовах достатнього атмосферного зволоження. Їх загальна площа в колгоспах і радгоспах становить 42 340га, з них 37 245 – рілля. За механічним складом ці грунти легко- та середньо-суглинисті. З аналізів видно, що верхні горизонти збагачені фракціями пилу [22]. Перерозподіл мулу по профілю не простежуеться так різко, як у світло-сірих грунтів. Темно-сірі опідзолені грунти в орному шарі містять у середньому 2,6-2,8% гумусу, кількість якого поступово зменшується з глибиною. Ці грунти менш кислі, ніж попередні, їх сольове p.H – 5,6.

Опідзолені чорноземи поширені в тих же адміністративних районах, що й темно-сірі грунти. Розміщені вони на плакорах і пологих схилах південних експозицій в умовах глибокого залягання ґрунтових вод. Материнські породи тут – це переважно лесовидні карбонатні суглинки. Їх площа становить 77 378га, з них 74 252га розорюється.

Чорноземи опідзолені добре і на значну глибину гумусовані. За механічним складом верхнього горизонту, ці грунти пилувато-легкосуглинисті, часто середньо- і лише зрідка важкосуглинисті. В ілювіальному горизонті відзначено деяке збагачення мулуватої фракції, а тому цей горизонт дещо ущільнений. Вміст гумусу у верхньому горизонті становить 3,4-4,4%. У зв”язку з цим вони мають кращі фізико-хімічні властивості, ніж попередні підтипи сірих лісостепових грунтів. Реакція ґрунтового розчину в них слабо кисла, гідролітична кислотність у середньому дорівнює 4,8мг-екв. на 100г грунту. Насичення основами коливається у межах 73-78%.

У складі увібраних основ в цих грунтах переважає кальцій над магнієм. Запаси рухомих поживних речовин в орному шарі опідзолених чорноземів невеликі (фосфору – 5,0; калію – 5,9мг на 100г грунту).

Для підвищення їх родючості потрібно вносити органічні та мінеральні добрива, а для активізації наявних запасів поживних речовн – бактеріальні добрива [22,15].

Клімат

Для повної характеристики клімату області необхідно мати уявлення про річні метеорологічні ритми – періоди і сезони року. Теплий період включає в себе три пори року – весну, літо та осінь. Суми активних температур (понад 10С) у Придністровському районі становлять 2 500 -

2 600С на рік.

Метеорологічна весна починається з першої декади березня і закінчується наприкінці травня – початку червня. Березень – передвесняний місяць, у цей час відбувається перехід температури через 0С, але середні добові температури в основному утримуються в межах – 5,5С. Загалом березень характерний частими змінами погоди. На початку квітня припадає перехід середньої добової температури через 5С, а в його третій декаді – через 10С. (мал.3.3). Атмосферне зволоження весняного сезону можна вважати помірним. (мал.3.4). За три місяці цього сезону (3-5) випадає 23% опадів від їх річної норми (середня річна кількість опадів – 700мм і менше).

У літній сезон (червень-серпень) на рівнинних районах 50% днів мають середні добові температури в межах 15-20С. У липні (найтеплішому місяці) налічується близько 13 днів з температурами 15-20С. Характерна особливість літа – велика кількість атмосферних опадів, які часто мають вигляд злив. Іноді за добу випадає 90-100мм опадів і більше. Зливи часто супроводжуються грозами, протягом року в середньому буває 28-29 днів з грозою (мал.3.5) [12].

Осінь наступає на початку вересня, коли відбувається