Після охолодження елюат відфільтровують через воронку із скляним фільтром №4 і визначають його оптичну густину спектрофотометрі при довжинах хвиль 246,268 і 298 нм. в кюветі з товщиною шару 1мм. по відношенню до елюату з рівнем по площі оксидом алюмінію, який хроматографують у тих же умовах без речовини (контрольна проба). Паралельно при цих же умовах виміряють оптичну густину розчину стандартного зразку псорелену.

Процентний вміст псоберану х в перерахунку на абсолютну суху масу вираховують за формулою:

де D1 – оптична густина досліджуваного розчину при довжині хвилі 298нм.; D0 – оптична густина розчину стандартного зразка псорелену при довжині хвилі 298нм.; А – концентрація розчину стандартного зразка неорелену, г/мл.; т – маса наважки, г.; V – загальний об’єм; w – втрата в масі сировини при висушуванні, %.

Процентний вміст псорелену х в перерахунку на абсолютну суху масу вираховують за формулою:

,

де D1246 і D1268 – оптична густина досліджуваного розчину при довжинах хвиль 246 і 268нм; D246 і D268 – оптична густина розчину стандартного зразка псорелену при довжині хвиль 246 і 268нм; А, т, V1, V2, V, W – аналогічні попередньому.

Вміст псоберану не менше 0,7%, вміст псорелену не менше 0,42%.

Експериментальні на клінічні дані. Препарат з листків смаковиті псоберан проявляє фото сенсибілізуючу дію за рахунок наявності в ньому фурокумаринів. Супліддя інжиру виявляють легку послаблюючу, дезинфікуючу, пом’якшувальну дії. Молочний сік рослин в умовах експерименту затримує ріст саркоми, згубно діє на гельмінти.

Біологічна дія і застосування. Препарат псоберан призначають при вітиліго і гніздовій плішивості. В народній медицині настій листя дають усередину при кашлі, бронхіальній астмі, ентеритах і ентероколітах, хворобах нирок.

Супліддя використовують при хронічних запорах, бронхіті, сильному кашлі й пневмонії, а у вигляді полоскань – при ангіні й фарингіті. Як дієтичний продукт рекомендують при тромбоемболічних захворюваннях і захворюваннях серцево-судинної системи, при анемії, для поліпшення травлення, ослаблених хворобою людям та в педіатричній практиці. У свіжому і в’ялому вигляді їх використовують для приготування варення, джему, цукерок, компотів та вин.

Протипоказане вживання суплідь хворим на цукровий діабет, при гострих запальних захворюваннях шлунково-кишкового траку, при сечокислому діатезі.

ЛРС інжиру описано в Європейській Фармакопеї.

Дягіль лікарський (дудник лікарський)

Angelica archangelica L, syn. Archangelica officinalis

Родина: Селерові – Apiaceae

Сировина: кореневища і корені дягелю – rhizomata et radices Angelicae

Назва рослини походить від латинського Angelicus – ангельський; грецької archaios – старший – за ім’ям архангела Рафаїла, який дав людям знання про лікарські рослини.

Опис рослини. Трав’яниста дворічна або багаторічна рослина заввишки до 2м. Має вкорочене циліндричне кореневище й численні вертикальні корені. Стебло товсте, порожнисте, голе, галузисте, вгорі часто червонувате. Листки чергові, з великим здутими піхвами; прикореневі – великі, довго черешкові, трикутні, дві чи три перисторозсічені з великими яйцевидними дво- трилопатевими великопилчастими листочками; стеблові – дрібніші, майже сидячі, не такі складні. Квіти дрібні, двостатеві, п’ятироздільні, зеленаві або зеленаво-білі, зібрані у великі (10-17см. у діаметрі), майже кулясті зонтики з багатьма пухнастими променями; обгорток немає, обгорточки багатолисткові. Плід – двосім’янка яйцевидна, сплюснута з боків, гола, з сильним характерним запахом розпадається на дві крилаті половинки. Цвіте у липні-серпні.

Поширення. Рослина трапляється у вільшняках, поблизу водойм на лісових луках на Поліссі, в лісостепу, рідко – в степу, по долинах річок. Росте по всій території європейської частини СНД. Широко культивується в багатьох країнах.

Заготівля. Для виготовлення ліків використовують кореневища і корені, які заготовляють восени після того, як зів’яне листя, або рано на весні. Викопане коріння обтрушують від землі, миють у холодній воді, звільняють від залишків стебел. Сушать їх при 60оС. За ясної погоди можна сушити на відкритому повітрі, розвісивши на шпагаті (у затінку) і на горищі (під залізним дахом). Висушені кореневища пакують у дерев’яні ящики викладені всередині папером, або в подвійні мішки. Сухої сировини виходить 20-22%.

Сировина. Кореневище коротке, товсте, циліндричне, завдовжки 8-15см., завширшки до 5 см., зовні кільчасте. Численні вертикальні корені до 1см. завтовжки і 30см завдовжки. На зламі виділяється білий, як молоко, сік. Запах специфічний. Смак гіркуватий.

Хімічний склад. Сировина містить фурокумарини: ксантотоксин, бергаптен, ангеліцин, умбеліпренім, умбеліферон, арханхеліцин, остол, остенол, ангелікова кислота, аптерин та інші; ефірну олію, флавоноїди, дубильні речовини, фітостерини, органічні кислоти, а також жирні.

Експериментальні та клінічні дані. Сировина дягілю володіє потогінною, протизапальною дією, стимулює секреторні функції ШКТ, а при коліках – діє спазмолітично за рахунок наявності в ній кумаринів та ефірної олії. Також збуджує апетит і має газогінний ефект, пригнічує процеси бродіння, збільшує утворення слизу у верхніх дихальних шляхах. Заспокійлива дія даної рослини обумовлена вмістом в ній валеріанової кислоти.

Побічна дія. Ксантотоксин у великих дозах діє мутагенно і канцерогенно.

Біологічна дія та застосування. Виготовлені з підземних частин дягілю галенові препарати мають протизапальні, спазмалітичні, сечогінні, потогінні та заспокійливі властивості. У науковій медицині дягіль лікарський призначають як засіб, що збуджує апетит, при функціональних розладах ШКТ, порушеннях моторної функції кишечника, дискінезії жовчних шляхів, при гіпоацидних гастритах, дуоденітах, інфекційних неспецифічних колітах, діареї; як відхаркувальний засіб при ларингітах, бронхітах і пневмоніях та при вегетативному неврозі, паралічах, нетриманні сечі; як заспокійливий засіб використовують в лікуванні істерії, а також гіпотензивний засіб при лікуванні гіпертонічної хвороби на початковій стадії.

Спиртову настойку дягілю використовують для розтирань при міозиті, радикуліті та невралгії.

Використовують як харчову рослину: їдять сирим, тушеним, пареним, засоленим, і сушеним, додають до салатів, приправ, соусів, компотів, пирогів,