Серед галенових препаратів, виготовлених з різних частин рослин, найвищу активність виявляє екстракт плодів. Експериментально з’ясовано , що екстракт плодів гіркокаштану виявляє протизапальну і проти набрякову дію, зменшує в’язкість крові, має капілярозміцнюючі властивості, знижує артеріальний тиск, нормалізує вміст холестерину і лецитину в крові, зменшує ліпоїдоз аорти і печінки. Доведено також вазотонічну, судинозвужуючу і знеболюючу дію рослини. У вітчизняній та зарубіжній медицині гірко каштан використовують для виготовлення препаратів, які застосовують в основному при різних захворюваннях судин та деяких інших хворобах. До них належать беласкузин, вазотонін, веногал, веностазин, дескузан, ескуварин, ескувіт, ескузану, есфлазид, репарил, руфаесцин, анавенол, веноспид, гель доктора Тайса, крем Венітал, гельEcaben,- лізину-есцинат.

Розповсюджені форми препаратів каштана для місцевого використання – мазі, креми, гелі, які призначають при невралгії, ревматизмі, запаленні шкіри та інших захворювань.

Каштан кінський широко використовують в традиційній медицині різних країн. Кора каштана покращує травлення і пригнічує супутню запальному процесу секрецію кишечника. Тому в болгарській фітотерапії відвар кори рекомендують при поносах. При фебрильних станах його можна використовувати замість кори хінного дерева і верби. Відвар застосовують також зовнішньо для перев’язки ран, що гнояться.

Плоди рекомендують при кашлі з густим мокротинням.

Препарати широко використовують в народній медицині: свіжовидавлений сік з квіток п’ють при варикозному розширенні вен, тромбофлебіті, атеросклерозі та геморої; сік квіток, законсервований спиртом, настойку квіток або плодів – при варикозному розширенні вен, геморої; настій кори – при тривалій діареї, малярії, хронічних бронхітах у курців, відвар шкірки плодів – при маткових кровотечах. А при гемороїдальній кровотечі рекомендують ще робити мікро клізми з охолодженого відвару кори каштана кінського.

При ревматоїдному артриті спиртовою настойкою шкірки стиглих насінин каштана розтирають болісні місця. Як зовнішній засіб також використовують свіже потерте листя при варикозному дерматиті.

У гомеопатії використовують свіже дозріле насіння без зовнішньої шкірки для лікування застійних явищ різних органів: розширених судин очного дна (геморой ока), фолікулярних фарингітів, проктитів невралгії з іррадіацією, болю в праве плече і руку, гепатитів, зміщень матки і сильного болю в малому тарі тощо.

Буркун лікарський

Melilotus officinalis

Родина: - бобові – Fabacеae

Сировина : - трава буркуну –herba Meliloti

Опис рослини: дворічна трав’яниста рослина з стрижневим коренем з багато численними добре розвиненими боковими розгалуженнями. Стебло прямостояче, від середини розгалужене, голе або вгорі розсіяноволосисте , 30-100см. заввишки, рідко до 2м. Листки чергові трійчасті з шиловидними прилистками. Листочки нижніх листків обернено-яйцевидні, інші - видовжено-ланцето видний, пильчасто-дрібнозубчасті. Квіти двостатеві, дрібні (5-7 м. у діаметрі), жовті у багато квіткових пазушних китицях. Плоди – 1-2 насінні, еластичні, голі, поперечно-морщисті боби довжиною 3-5 см. насіння дрібне (завдовжки 1,5 – 2см.), овальне, жовте або зеленувате , гладке або дрібно бугорчасте. Цвіте в червні-серпні, плоди дозрівають у серпні – вересні. При ранньому скошуванні у вологі роки в серпні – вересні спостерігається вторинне цвітіння буркуну.

Поширення: Зустрічається в степових і лісостепових районах. Росте по всій території України на лісових галявинах , схилах балок, річкових долинах, серед заростей кущів, біля доріг та канав, в лісосмугах, як бур’ян у садах, на городах , полях.

Заготівля: В якості сировини використовують траву, зібрану під час цвітіння рослини. Зрізають ножами верхівки і бокові пагони до 30 см. без товстих і грубих стебел.

Не можна збирати траву на обочинах доріг і поблизу ґрунтових доріг, де вона покрита пилом. Сировину збирають у суху погоду, коли зійде роса. Зібрану сировину складають рихло в кошики чи мішки, а при масовій заготівлі – в кузови автомашин, які вислані чистим папером чи тканиною, негайно відправляють на сушку.

Сушать траву буркуну на горищах з доброю вентиляцією чи під наметом, розклавши таким шаром (товщиною до 5-7см.) на папері чи тканині і періодично перевертають. Сушку закінчують тоді, коли стебла стають ломкими. Не рекомендують пересушувати сировину, так як і пересушеній сировині, майже всі листочки обсипаються. В сушарках необхідно сушити сировину при температурі не більше 40 0С. після сушки сировину злегка стряхують від пилових частинок і вибирають з неї грубі стебла, просіваючи обмолочену сировину через дротяне сито. Сухої сировини виходить 25-28%. Термін придатності – 2 роки. Аптеки сировину не відпускають.

Сировина:

Зовнішні ознаки: висушені квітконосні верхівки стебел чи суміш лисків і квітів, а також незначна кількість стебелин і недозрівших плодів. Листки трійчастоперисті чергові з шило видно-загостреними прилистками; листочки видовжено ланцетні з заокругленою верхівкою, по краях пильчасті, майже голі, рідко з волосками на нижній поверхні вздовж жилки. Квіти дрібні, 5–7 мм в довжину, неправильні з яскраво – жовтими пелюстками і зеленою чашечкою, зібрані в довгі повислі багатоквіткові китиці. Чашечка дзвониковидна п’ятизубчаста; віночок метеликовидний, з п’яти пелюсток. Тичинок – 10, з них 9 зрослись, а одна вільна. Плоди дрібні 3–6 мм завдовжки, яйцевидні, 1-2 насінні боби, дрібно шорщисті, бурі з залишеною чашечкою. Запах – кумариновий, пряний; смак – солодкувато – гіркуватий. Недопустима домішка трава буркуну зубчастого.

Мікроскопічні ознаки: Клітини епідермісу верхньої сторони листка (1) з слабо звивистими стінками, з нижньої (2) – більш звивостінні; продихи є з двох сторін (анізоцитний продиховий апарат); волоки прості і головчасті (3) (на одно – двоклітинній ніжці з багатоклітинною головкою) зустрічаються рідко. Жилки листка супроводжуються характерною кристалопасною обкладкою (4). На поперечному зрізі листка (5) клітини епідермісу округлі, палісадна паренхіма двохрядна з дрібними звивинами клітинних стінок; губчаста паренхіма