Галенові препарати рослин вживають для збудження апетиту, як болетамувальний засіб при шлункових, печінкових і ниркових коліках, при простудній гарячці та від кашлю (відхаркувальна дія), при водянці і нирковокам’яній хворобі (діуретична і сечогінна дія. Настій коренеплодів з цукром п’ють як загальнозміцнюючий і як такий, що збуджує статеву функцію, засіб. Багатобічний вплив рослин сприяє нормалізації обміну речовин. Пастернак знижує цукор у крові, зміцнює судини, що суттєво для хворих на цукровий діабет.

Пастернак широко використовується в харчовій промисловості для приготування різних страв.

Протипоказання бероксану аналогічні препарату псоралеї – псоралену.

Смоковниця звичайна (інжир, фігове дерево)

Ficus carica

Родина: шовковицеві – Morocaes

Сировина: листя смоковниці (інжиру) - folia Ficusi caricae

Назва рослини походить від ficus – давньоримська назва рослини; carica – нагадує про батьківщину росили – Карію (у Малій Азії).

Отже рослини. В дикому стані смоковниця являє собою куш або невисоке дерево, у культурі – велике дерево (до 15 м. заввишки) з товстими, слабо розгалуженими гілками. Листки великі чергові, довжиною до 25см і шириною 6-15см. На черешках довжиною 3-5см. Темно-зелені зверху і світлозелені знизу, серцевидні, 3-5 лопатеві за формою (залежно від сорту листки можуть бути й іншої форми). Квіти маленькі, непоказні, розміщені всередині м’ясисто порожнистого суцвіття – сиконія з вузьким отвором зверху. Розрізняють 3 типи квіток: чоловічі (тичинкові), жіночі (короткостивпчикові (галові) і жіночі довгостовпчикові, що дають плоди. У диких рослин смоківниці обидва типи суцвіть містяться на одному й тому самому дереві, у більшості культурних – на різних деревах. Плоди-горішки, що містяться всередині м’ясистого суцвіття - фіги. Цвіте у квітні-травні. Плоди достигають у липні-серпні.

Поширення. В дикому стані смоківниця росте в Середземномор’ї, Малій та Південній Азії, де поширена на шлейфах південних схилах, верхніх терасах, рік, рідше по скалах, місцями утворює зарослі. В Криму смоковницю культивують як плодову рослину.

Заготівля. Для промислового одержання фурокумаринів з листків інжиру їх потрібно заготовляти протягом вересня-жовтня. В це час вміст фурокумаринів в листках коливається 0,8-0,9%. Заготівлю листків слід проводити, коли довжина пластинки листка інжиру досягає 16-25см., а ширина – 22,5см., довжина черешка – 3-5см. Збір листків проводять після зняття дозрівши плодів. Щоб запобігти опікам, листки треба збирати в рукавицях і захисних окулярах. Листки, зібрані з кущів в липні під час прорижіння, слід також висушувати і зберігати, так як вміст фурокумаринів в них високий і вони придатні для отримання препарату псоберану.

Листки потрібно не обривати, а акуратно зрізувати ножами, а кореневі відростки – серпами. Свіжі зрізані листки розкладають тонким шаром на брезент чи на відкриті асфальтовані площадки, щоб сировина швидше висохла і не втратила високого вмісту кумаринів. Листки потрібно 3-4 рази на день ворушити вилами, не допускаючи потрапляння на них вологи. Під час дощу зібрані листки необхідно закрити брезентом, прибрати під навіс чи в провітрюване приміщення. Сушка листків в суху погоду триває 4-6 годин. Закінчення сушки визначають за ламкістю черешків. Зберігається списком Б.

Сировина.

Зовнішні ознаки: листки великі, довжиною до 25см. і шириною 6-15см., на черешках – довжиною 3-5см., зверху темно-зелені, знизу – світло- чи сіро-зелені, твердоволошисті. Пластинки їх 3-5 пальчатолопатеві чи пальчатороздільні, рідко округло-яйцеві, біля основи стебел яйцевидні або продовгуваті, тупі чи лопатеві. На нижній поверхні листків видно жилки. Запах слабо ароматний. Смак не визначається.

Числові показники. Втрати маси при висушуванні не більше 10%, золи загальної не більше 17%, вологи не більше 10%, почорнівших листків інжиру не більше 2%, інших частин інжиру (стебел) не більше 5%, органічних домішок не більше 2%, мінеральних – не більше 2%, подрібнених частин, які проходять крізь сито з отворами діаметром 3мм., не більше 5%.

Хімічний склад. У листках міститься фурокумарини псорелен, бергаптен, ангеліцин, дубильні речовини, рутин, аскорбінова кислота, ефірна олія, органічні кислоти, смолисті речовини. Сушені плоди смоківниці містять цукри, пектини, жири, білки, органічні кислоти, антоціанові глікозиди, слиз, вітаміни, каротини, протеолітичний фермент фіцин, мінеральні речовини.

Кількісне визначення суми кумаринів в листках інжиру проводять хроматоспектрофотометричним методом відповідно до ТФС 42-878-79.

Близько 5г. (з похибкою до 0,01г.) листків інжиру, подрібнених і просіяних крізь сито з отворами діаметром 1мм., поміщають в конічну колбу з притертою пробкою об’ємом 250мм. і заливають 50мл. 60% водного ацетону та інтенсивно струшують протягом 3 годин на вібраційному апараті і настоюють 15 годин. Витяжку відфільтровують через складчастий паперовий фільтр.

Скляну пластинку розміром 13х18см. з незакріпленим шаром нейтрального оксиду алюмінію ділять на чотири частини. На стартову лінію двох частин наносять у вигляді смуги по 0,1мл. отриманої витяжки; на третю – 25мл. розчину стандартного зразку псоралену (розчин А); четверта частина служить фоном (контрольна проба) при спектрофотометруванні. Пластинку з нанесеними пробами висушують на повітрі протягом 10 хвилин, а потім поміщають в камеру з етиловим ефіром і хроматографують з висхідним методом. Коли фронт розчинника дійде до кінця пластинки, її виймають із камери, сушать на повітрі до зникнення запаху етилового ефіру (1-2 години) і проглядають в УФ-світлі при довжині 254нм. Псоберан проявляється у вигляді блакитної плями на рівні плями стандартного зразка псоберану. Відмічену зону сорбента з псообераном переносять у колбу із шліфом об’ємом 50-100мл., заливають 20мл. 95% етилового спирту, закривають пробкою й