Листи розчленовані - листи, що мають листову пластинку, надрізану глибше, ніж одна восьма частина ширини листа. По ступені розчленовування ці листи у свою чергу підрозділяють на:

листи розсічені (листи з максимальним ступенем розчленовування, у яких вирізи листової пластинки майже доходять до центральної чи жилки підстави листа);

листи роздільні (листи середньо розчленовані, у яких вирізи листової пластинки не досягають середини ширини листа);

листи лопатеві (листи слабко розчленовані, у яких вирізи листової пластинки не глибокі, не досягають однієї четвертої частини її ширини).

Листи серцеподібні - листи, форма листової пластинки яких нагадує стилизоване серце.

Листи складні – що мають кілька листових пластинок, називаних у даному випадку листочками.

Листи цільні - листи, що мають листову пластинку цільну, чи слабко надрізану, не більш, ніж на одну восьму частину ширини листа.

Листи еліптичні - листи, форма листової пластинки яких нагадує еліпс.

Функції листка – це здійснення фотосинтезу.

Фотосинтез - створення первинних органічних речовин з вуглекислого газу і води в присутності хлорофілу з використанням енергії світла.

Здатність до фотосинтезу споконвічна для усіх вищих рослин і втрачена в ряду видів, що перейшли до чи паразитичному харчуванню.

Фотосинтезуючі органи - органи рослини, що містять хлорофіл, і здатні до . Звичайно це листи рослин, рідше чи стебла інші органи, що мають при цьому зелене фарбування.

Терміни життя фотосинтезуючих органів - різні в різних рослин. По даній ознаці можливий поділ вищих рослин на наступні категорії:

вічнозелені

зимовозелені

літньозелені.

БУДОВА КЛІТИНИ

На сучасному рівні розвитку науки під клітиною (cellula) розуміють живу елементарну одиницю, яка є складною біохімічною самовідтворюючою структурною системою. Форма та розміри живих клітин різноманітні і залежать від походження та функції їх. Клітини бувають кулясті, зіркоподібні, багатогранні тощо.

На основі мікроскопічних досліджень доведено, що основними структурними компонентами клітин є клітинна оболонка, цитоплазма та ядро (Рис. 1).

Рис. 1. Схема будови клітини в електронномікроскопічній уяві:

1 — оболонка клітини (дитолема); 2, 4 — цитоплазма; 3 — сітка ендоплазматична; 5 — ядро; 6 — ядерце; 7 — мітохондрія; 8,9 — лізосома; 10 — піноцитозний пухирець з включенням; 11 — піноцитозний пухирець.

Клітинна оболонка (cytolemma) має товщину 7—10 нм, і тому її не можна побачити у світовий мікроскоп. При вивченні її в електронному мікроскопі видно, що вона складається з внутрішньої та зовнішньої пластинок і розміщеної між ними світлої зони. Припускають, що ці пластинки складаються з молекул білків, а світла зона — з молекул ліпідів. Клітинна оболонка є бар'єром, що визначає, які речовини можуть виходити з клітини або проникати в неї іззовні. Встановлено, що специфічні функції клітини часто пов'язані з особливостями її оболонки (наприклад, оболонки нервових або м'язових клітин можуть зв'язувати речовини, які виділяються нервовими закінченнями).

Під клітинною оболонкою міститься напіврідка, дрібнозерниста речовина — цитоплазма (cytoplasma), яку поділяють на гіалоплазму (hyaloplasma), екзоплазму (exoplasma) та ендоплазму (endoplasma). Під гіалоплазмою розуміють основну речовину цитоплазми, майже безструктурну, навіть якщо розглядати її за допомогою електронного мікроскопа, до складу якої входять білки, жири, вуглеводи, вода та інші органічні та неорганічні речовини. Екзоплазмою називають зовнішній щільний шар цитоплазми, що прилягає до оболонки клітини, а ендоплазмою — внутрішній шар, розміщений навколо ядра.

Крім основної речовини в цитоплазмі розміщені загальні та спеціальні органели і численні цитоплазматичні включення.

Органели (organellae) обмежені мембраною і виконують важливі, специфічні для кожної клітини функції. До органел відносять цитоцентр, мітохондрії, внутрішній сітчастий аппарат, а також ендоплазматичну сітку, лізосоми тощо.

Цитоцентр розташований біля ядра, складається з центріолі (centriolum) та диплосоми (diplosoma) і являє собою циліндричне тіло, побудоване з дев'яти груп мікротрубочок. Встановлено, що цитоцентр бере участь у русі клітини та її поділі.

Мітохондрії (mitochondrium) — дуже поширені органели мають форму ниток, паличок або зерен, відокремлених від цитоплазми зовнішньою та внутрішньою мітохондріальними мембранами між якими є міжмембранний проміжок, заповнений рідким вмістом. Внутрішня мітохонДріальна мембрана місцями випинається в порожнину мітохондрії, заповнену напіврідким матриксом, і утворює кристи.

У клітинах мітохондрії звичайно розміщені безладно, але можуть нагромаджуватись у тих ділянках клітини, де найбільш інтенсивно здійснюються окислювально-відновні процеси. Це дає змогу припустити, що мітохондрії беруть участь у внутрішньоклітинному диханні.

Внутрішній сітчастий апарат, або комплекс Гольджі (сотрlexus golgiensis) знаходиться поблизу ядра і складається з групи (2—12) дископодібних сплющених міхурців, що обмежені мембранами і розміщені один над одним. Дослідження органели за допомогою радіоактивних речовин показало, що в ній відбуваються полімеризація полісахаридів та утворення їхніх сполук з білками Тут також можуть нагромаджуватися ферменти, гормони, ліпопротеїди та інші біологічно активні речовини. Ці речовини поступово нагромаджуються в периферичній частині міхурців, які, наповнюючись, відриваються і утворюють вакуолі.

Ендоплазматична сітка (reticulum endoplasmaticum) являє собою складну систему трубочок, цистерн, мішечків, стінки яких утворені тришаровими ліпопротеїдними пластинками. На основі електронно-мікроскопічних досліджень розрізняють незернисту та зернисту ендоплазматичні сітки, які можна вважати частинами однієї системи тому, що за певних умов одна з них переходить в іншу.

Зовнішня пластинка ендоплазматичної сітки всіяна численними рибосомами, на яких відбувається синтез білка. В зв'язку з цим зерниста ендоплазматична сітка найбільш розвинена в клітинах, які синтезують та секретують білки. (Механізм синтезу білків та їхні властивості буде розглянуто нижче).

Дуже важливими органелами є лізосоми, які беруть участь у перетравлюванні речовин, що потрапляють у клітину іззовні. Вони являють собою різної форми міхурці з напіврідким вмістом, обмежені мембраною. Вважають, що лізосоми утворюються або із зернистої ендоплазматичної сітки, або з внутрішнього сітчастого апарату.

Гістохімічні дослідження показали, що в лізосомах містяться гідролізуючі ферменти (кисла фосфатаза,