РЕФЕРАТ

на тему:

«Ріккетс і Провачек –

видатні мікробіологи»

На початку ХХ ст. стали проводитись дослідження з вивчення паразитарних інфекцій (тифів). В 1909 р. французький паразитилог Ш.Ніколь (1866-1936) прищепив плямистий тиф шимпанзе і експериментально ствердив, що носієм збудника є платяна вош людини. Цією проблемою займались також американський мікробіолог Г. Ріккетс (1906-1910) та чеський паразитолог С. Провачек.

У 1910 р. X. Т. Ріккетс (1871 — 1910) з своїм співробітником Вільдером (Wilder) боролися в Мексиці з епідемією висипного тифу. У цій роботі Ріккетсу став в нагоді досвід, придбаний їм при успішному дослідженні схожого в деяких проявах захворювання — плямистої лихоманки Скелястих гір, переносимої в природі кліщами. Збудника цієї лихоманки Ріккетс знайшов в 1909 р. в гірських долинах штату Монтана. Тут, в Мексиці, ученому також вдалося знайти в крові хворих і в матеріалі, узятому з травного апарату вош, короткі, із закруглюючими кінцями палички. На жаль, своє відкриття Ріккетс пережив не набагато, і йому не судилося довести справу до кінця. Він помер при проведенні досліджень, заразившися висипним тифом. Помер, коли до розгадки таємниці залишався всього один крок.
У Європі практично в цей же час над тією ж проблемою працював природодослідник Станіслав Провачек. У 1913 р. він вивчав висипний тиф під час епідемії в Сербії, а наступного року разом з бразильським лікарем Роха Ліма був направлений до стамбулу для вивчення цієї хвороби в турецьких таборах військовополонених (ці табори виникли в ході Балканських воєн 1912 — 1913 рр.). Коли почалася перша світова війна, обидва дослідники виїхали з Туреччини, але не перестали займатися вивченням висипного тифу. Нове місце їх роботи виявилося не менш скорботним: це був табір для полонених в Хотебузе (Chotebuz), де висипний тиф косив полонених більше, ніж шрапнель і кулі косили солдатів на фронті.

Станіслав Провачек — чеський
природодослідник з світовим ім'ям

У Ріккетса і Провачека в дещо схожі життєві долі. У обох до того моменту, коли вони свою увагу зосередили на дослідженнях висипного тифу, за плечима вже були багато років науковій діяльності і такі досягнення, яких би їм цілком вистачило для світової популярності: з ім'ям Ріккетса пов'язували прогрес в епідеміології плямистої лихоманки Скелястих гір, а Провачек (сумісно з Хальберштедтером) знайшов збудника трахоми. Обидва добилися успіху завдяки перш за все своїм широким пізнанням в біології, дозволяючим їм бачити і досліджувати такі взаємозв'язки, які приховані для тих, хто обмежувався тільки рамками медицини того часу.
Пам'ятник Ріккетсу — місцями навіть занадто помпезний — спорудив Поль де Круїф (Paul de Kruif) в книзі «Борці із смертю». Провачек відомий лише вузькому кругу фахівців, і в зарубіжній спеціальній літературі часто його називають німецьким або австрійським ученим. Річ у тому, що він, як і цілий ряд інших чехословацьких видатних зоологів тієї пори, працював в основному в інститутах Німеччини. І треба сказати, він блищав там як зірка першої величини серед таких світил, як, наприклад, Фріц Ріхард Шаудін, що відкрив збудника сифілісу, і Пауль Ерліх, удостоєний Нобелівської премії (1908 р., сумісно з І. І. Мечниковим) за праці по імунітету.
Про наукові праці Провачека ми обізнані дуже добре. Трахома і висипний тиф — це вершини в його дослідницькій творчості, але він добивався успіхів буквально у всьому, за що брався, а це був широкий спектр питань, пов'язаних з протозоологією, зоологією, ботанікою, загальною біологією і медициною. Його наукова спадщина налічує не мало не багато 209 публікацій. Багата спадщина! А ось відомості про особу ученого уривчаті і неповні. У некрологах, написаних найближчими співробітниками Провачека, підкреслюється його велика особиста скромність. Він не любив говорити про себе, ніколи не прагнув бути — в що б те ні стало — в центрі уваги, тому і знаємо ми про нього до образливого мало. Серед інших якостей Провачека, відмічених всіма його колегами, виділялися в першу чергу величезний інтерес до мистецтва, відчуття прекрасного, а також тверезий погляд на практичні сторони життя і тонкий гумор, з яким він відносився до них. Звичайно, це була неабияка людина з багатобічними інтересами, про що свідчить, між іншим, і те, що він — автор декількох белетристичних книг (публікував їх під псевдонімом П. Ланер).
Різностороння і удачлива людина — мабуть, це головне в характеристиці Провачека. Але всі його блискучі успіхи досягнуті ціною особистого щастя. Коротке і неспокійне життя з вічними роз'їздами і нескінченними справами не дозволило йому обзавестися сім'єю. Можливо, в цьому зіграло свою роль і ту обставину, що навіть в молодості не довелося йому, очевидно, насолодитися спокоєм сімейного життя. Його батько Йозеф Провачек був офіцером австрійської армії, і по розпорядженню військових установ сім'я часто переїздила з місця на місце.
Потім Провачек працював в Медичному інституті в Берліні, а з 1907 р. в Інституті корабельних і тропічних хвороб в Гамбурзі. Але ще до того, як переїхати сюди з Берліна, він зробив свою першу заморську поїздку: брав участь в експедиції в Батавію (о. Ява), організованої знаменитим дерматологом-венерологом Альбертом Нейссером для вивчення сифілісу. Знаходячись в експедиції, Провачек вивчав також трахому і віспу.
Останнє десятиліття перед початком першої світової війни заповнене різносторонньою діяльністю. Вона може показатися нам навіть небагато квапливою, гарячковою. Провачек вивчає питання спадковості, імунітету, фітопатології, патології