самок, у статевозрілих особин лігамент розривається, яєчники розпадаються на грудочки яйцеклітин, які вільно плавають у порожнині тіла. Статева протока починається матковим дзвоном, що має вигляд лійки, широкий кінець якої відкривається вперед, у порожнину тіла, а звужений задній кінець переходить у тонкі яйцеводи й далі в матку. Матка веде в піхву, яка відкривається назовні статевим отвором. Крім того, в задній частині дзвона є ще один от-вір, який також сполучається з порожниною тіла. Яйця через передній отвір потрапляють у матковий дзвін, у яко-му відбувається їх своєрідне сортування. Дозрілі заплідне-ні яйця, що мають характерну веретеноподібну форму, про-штовхуються у вузькі яйцеводи, а звідти через протоки — назовні. Тільки дозрілі яйця можуть просуватися цими вузенькими протоками. Округлі недозрілі яйця та яйцеві грудки викидаються з маткового дзвона через його задній отвір назад у порожнину тіла.
Статева система самця складається з двох округлих сім'яників, розташованих один за одним всередині лігамен-та. Від сім'яників починаються сім'япроводи, що зливаються в сім'явиносний канал, кінцева ділянка його розши-рюється, утворюючи сім'яний пухирець, і переходить у ко-пулятивний орган, який відкривається в копулятивну сумку (бурсу). У спокійному стані сумка втягнена в тіло сам-ця, а під час копуляції вивертається й охоплює задню частину тіла-самки. Безпосередньо до сім'яників приляга-ють цементні залози, протоки яких відкриваються в сім'я-виносний канал. Ці залози виділяють клейкий секрет, який заліплює статевий отвір самки після копуляції, запобігаю-чи витіканню сім'яної рідини. У скреблянок відбувається внутрішнє запліднення один раз за життя тварини.
Ембріональний розвиток протікає в тілі самки. На час виходу яєць у зовнішнє середовище в них міститься сфор-мована ембріональна личинка — акантор. Для подальшо-го розвитку яйця мають, потрапити в проміжного хазяїна, яким можуть бути ракоподібні чи наземні комахи. В ки-шечнику проміжного хазяїна акантор виходить з яйця, спочатку заглиблюється в" стінку кишки, потім мігрує в порожнину тіла. Тут відбувається складний метаморфоз, у результаті якого формується .наступна стадія — акантела й, нарешті, інвазійна личинка — цистакант. За будовою во-на наближається до дорослих особин, але має недорозви-нену статеву систему. Хоботок і задній кінець втягнуті в порожнину тіла, цистакант оточений захисною капсулою. Зараження остаточного хазяїна відбувається під час пої-дання ним проміжних хазяїв, у порожнині тіла яких міс-тяться інкапсульовані цистаканти.
Широко відома скреблянки-велетень Macracanthorhynchus hirudinaceus. Цей найбільший представник типу дося-гає довжини 650 мм. Він паразитує в кишечнику свійських і диких свиней; проміжні хазяї — личинки пластинчастовусух жуків. Цистаканти не гинуть під час метаморфозу комах, тому джерелом зараження можуть бути також ля-лечки та дорослі жуки.
У багатьох скреблянок життєвий цикл ускладнюється за рахунок включення в нього ще одного хазяїна, який на-зивається резервуарним. Прикладом є цикл скреблянок роду Corynosoma, що паразитують у кишечнику морських ссавців. Проміжні хазяї — бокоплави, резервуарні — риби, в організмі яких цистаканти не розвиваються, а тільки зберігаються до поїдання риби остаточними хазяями.
Скреблянки паразитують у людей досить рідко. Зара-ження відбувається тільки тоді, коли людина проковтне комаху чи рибу з личинковими формами скреблянок, що звичайно паразитують у ссавців.
ТИП КІЛЬЧАСТІ ЧЕРВИ
(ANNELIDA)
Більшість кільчастих червів — вільноживучі тварини. Во-ни мешкають у морях, прісних водоймах та ґрунтах. Лише незначна частина їх видів веде паразитичний спосіб життя. Вони мають розміри від кількох міліметрів до трьох метрів. Відомо понад 12 тис. видів.
Анеліди — найвище організовані черви, що мають усі системи органів, властиві представникам вищих типів тва-ринного світу: вторинну порожнину тіла (целом), кровонос-ну систему, органи руху, а інколи й органи дихання.
Тіло кільчастих червів складається з головної лопаті (прос-томія), тулуба, що поділений на кільця-сегменти, та анальної лопаті (пігідія). Для них характерна поява органів руху — параподій, рухомих бічних виростів тіла із щетинками, чут-ливими вусиками й інколи зябрами. У найбільш повному вигляді параподії представлені в класі Багатощетинкових.
Кільчасті черви мають добре розвинений шкірно-м'язо-вий мішок, вкритий ззовні еластичною кутикулою. У деяких групах на покривах частково зберігається війчастий епітелій. Загальну схему будови кільчаків показано на рисі.
Целом, на відміну від первинної порожнини тіла, має власні стінки, утворені мезодермальним епітелієм. Як пра-вило, кожний сегмент тулуба має пару (правий і лівий) целомічних мішків, що підстилають зсередини шкірно-м'язовий мішок і з'єднуються один з одним під і над кишкою. Ство-рюється внутрішня сегментація, яка відповідає зовнішній. Целомічні мішки заповнені рідиною, що становить внут-рішнє середовище організму. Целом виконує важливі функ-ції: він є гідростатичним скелетом. на який опирається мус-кулатура; забезпечує транспорт поживних речовин; у ньому можуть тимчасово нагромаджуватися кінцеві продукти обмі-ну; він бере участь в осморегуляційних процесах; на його стінках утворюються гонади, а в порожнині дозрівають ста-теві продукти.
Травна система починається ротовим отвором на першо-му сегменті тулуба і складається з ротової порожнини, глотки, середньої та задньої кишок, остання відкривається аналь-ним отвором на пігідії.
Органи виділення — трубчасті нефридії; в основному в кожному сегменті знаходиться одна пара нефридіїв. Спо-стерігається перехід від сліпо замкнених на внутрішньому кінці протонефридіїв до метанефридіїв, що відкриваються у целом.
Кровоносна система, як правило, добре розвинена, замк-нена, тобто кров рухається по судинах і не потрапляє в порожнину тіла.
Будова кровоносної системи однакова в усіх класів кіль-частих червів: спинна та черевна судини з'єднані кільцевими; є навколокишковий кровоносний синус (або сітка капіля-рів), розгалуження капілярів у стінках шкірно-м'язового мі-шка та зябер, якщо вони є. Лише в класі П'явки (Hirudinea) спостерігається редукція кровоносної системи та заміщення і системою целомічних лакун (див. далі).
Більшість кільчастих червів дихають