Мінеральні добрива найраціональніше вносити на заплановану урожайність. При їх застосуванні особливу увагу звертають на за-безпечення пшениці азотними добривами, які треба вносити так, щоб рослини були забезпечені азотом постійно і в достатній кількості протягом вегетації. При нестачі азоту рослини погано кущаться, утворюють щуплий колос з низькою масою 1000 зерен. Надмірне азотне живлення також шкідливе: викликає сильний ріст рослин восени, і вони втрачають морозо- і зимостійкість; рослини у посівах загущуються, взаємозатінюються від надмірного кущення і знижу-ють продуктивність фотосинтезу, більше уражуються хворобами, урожайність їх знижується, як і при нестачі азоту.

При внесенні мінеральних добрив на заплановану врожайність рослини найбільш раціонально забезпечуються основними елемен-тами живлення.

На малородючих дерново-підзолистих ґрунтах Полісся застосо-вують найвищі порівняно з іншими зонами норми мінеральних доб-рив — 90-120 кг/га азоту, фосфору і калію з перевагою азоту і калію. Із фосфорних добрив на кислих ґрунтах використовують фосфоритне борошно. На чорноземах Лісостепу вносять по 60 - 90 кг/га міне-ральних добрив з перевагою фосфору та азоту, а на солонцюватих ґрунтах обмежуються внесенням азотних і фосфорних добрив, ви-ключаючи калійні.

Норми мінеральних добрив та співвідношення у них азоту, фос-фору і калію залежать також від попередників озимої пшениці. При її розміщенні в сівозміні після зернових бобових культур та багато-річних бобових трав застосовують повні мінеральні добрива з під-вищеними нормами фосфорних і калійних та зменшеними — азот-них; після кукурудзи — з підвищенням норм азоту, наприклад, піс-ля картоплі або цукрових буряків — калію.

При застосуванні добрив потрібно враховувати біологічні особли-вості районованих сортів пшениці. Вищі норми мінеральних добрив, особливо азотних, застосовують при вирощуванні низькорослих сор-тів, стійких проти вилягання, і менші — при використанні під висо-корослі сорти, схильні до вилягання.

Ефективність мінеральних добрив залежить від строків сівби пшениці. При ранній сівбі, особливо в умовах достатнього зволо-ження і теплої осінньої погоди, озиму пшеницю удобрюють лише фосфорно-калійними добривами, завдяки яким рослини не перерос-тають, краще загартовуються, стають більш зимостійкими. Під пшеницю пізніх строків сівби вносять повне мінеральне добриво, яке поліпшує кущення рослин і сприяє швидшому наростанню веге-тативної маси із сформованим вузлом кущення, витривалої до пере-зимівлі.

На ґрунтах з підвищеною кислотністю (рН 5,5 і менше) викорис-товують фізіологічне лужні мінеральні добрива (натрієву або каль-цієву селітру, томасшлак, фосфоритне борошно та ін.), на солон-цюватих — фізіологічне кислі (сульфат амонію, суперфосфат тощо).

Проте в господарствах не завжди вистачає добрив для того, щоб забезпечити ними рослини при формуванні максимальної продук-ції. Тому слід керуватися рекомендаціями про застосування норм мінеральних добрив, які експериментальне встановлені дослідними установами для одержання достатньо високих урожаїв озимої пше-ниці, виходячи з конкретних умов вирощування.

Середніми нормами добрив при інтенсивній технології вважа-ються для озимої пшениці 90-120 кг/га азоту, фосфору і калію (NPK). Вони можуть бути більшими або меншими, залежно від ро-дючості ґрунту і ґрунтової відміни, характеру попередника, зони ви-рощування пшениці, сорту та багатьох інших причин.

Розраховані або рекомендовані середні норми фосфорно-калій-них добрив вносять розкидачами НРУ-0,5, ІРМГ-4, РУМ-5, РУМ-8 або КСА-3 під основний обробіток ґрунту. При застосуванні рекомен-дованих середніх норм добрив потрібно враховувати ґрунтову відмі-ну: при вирощуванні пшениці у південних районах на солонцюва-тих ґрунтах норми калійних добрив різко зменшують, а на легких підзолистих, дерново-підзолистих ґрунтах Полісся — збільшують; норми фосфорних добрив збільшують на звичайних і карбонатних чорноземах півдня.

Азотні добрива при інтенсивній технології вносять у період веге-тації пшениці. Застосовують їх з використанням показників прове-дених діагностик живлення — ґрунтової, листкової і тканинної, а також на підставі візуальних спостережень за ростом і розвитком рослин.

Ґрунтова діагностика. Полягає у визначенні в ґрунті доступних для рослин мінерального азоту (нітратної і аміачної форм), рухомих форм фосфору і легкорозчинного калію. Для цього відбирають буром у 5 - 10 місцях пшеничного поля по діагоналі проби ґрунту, а з них — один змішаний зразок, який в агрохімлабораторії аналі-зують на вміст основних поживних речовин, а здебільшого азоту. Зразки слід відбирати рано навесні після розмерзання ґрунту в ша-рі 0 - 100 см через кожні 20 см (на дерново-підзолистих та опідзолених ґрунтах) або з шару 0-60 (до 80) см — на чорноземах. За ре-зультатами аналізів встановлюють запаси мінерального азоту в ко-реневмісному шарі ґрунту і визначають потребу в ньому озимої пшениці.

Доведено, що для одержання 60 ц/га зерна пшениці в корене-вмісному шарі треба мати рано навесні 160 кг/га мінерального азо-ту. Якщо є більше 160 цг/га азоту, то підживлюють навесні азотни-ми добривами лише рідкі посіви пшениці.

Листкова діагностика. Здійснюється для проведення другого підживлення пшениці — на IV етапі органогенезу. У фазі кущення або на початку трубкування у суху погоду відбирають для аналізу зразки 20 - ЗО рослин по діагоналі поля. Середній зразок має стано-вити 100 г. Визначають у зразках рослин вміст N, Р2Оз, К2О у від-сотках. Знаючи оптимальний вміст N, Р, К (наведених у табл. 16), встановлюють доцільність