Реферат на тему:
“Загальна характеристика ЦЕСТОД (Плоскі черви). Будова органів і особливості життєдіяльності Війкових червів”.
Зміст роботи
Загальна характеристика ЦЕСТОД (Плоскі черви).
Будова органів і особливості життєдіяльності Війкових червів.
1. Усі представники цього класу (понад 3000 видів) – ендопаразити. У статевозрілій стадії вони, за деяким винятком, паразитують у кишках людини і хребетних тварин.
Тіло сплющене, видовжене, у більшості видів поділяється на членики (проглотиди). Розміри – від 1-2 мм до 30 м. На передньому кінці знаходиться головка, або сколекс, з органами фіксації: присосками, ботріями (щілинами), гачками. Частина тіла позаду сколекса є зоною росту і називається шийкою. Тут відростають членики, які у сукупності утворюють тіло паразита, або стробілу (кількість члеників буває від 3-4 до кількох тисяч).
Задні членики в міру їх розвитку і дозрівання відриваються від стробіли і виходять назовні. Як в інших гельмінтів, тіло цестод вкрите кутикулою, що виконує захисну функцію.
Цестоди – малорухливі тварини, тому мускулатура у них розвинена гірше, ніж у вільноживучих плоских червів – турбелярій..
Нервова система складається із центрального вузла, розташованого в сколексі, і поздовжніх тяжів, що проходять через усе тіло.
Органи чуття представлені лише чутливими клітинами, розкиданими по всьому тілу, проте найбільша їх кількість концентрується в сколексі.
У зв’язку з паразитизмом у цестод повністю немає органів травлення. Живлячись поживними речовинами хазяїна, гельмінти всмоктують їх усім тілом. Органи виділення – сильно розгалужені протонефридії. Є два основних видільних канали, які відкриваються назовні в останньому членику, а також отвори протонефридій у кожному членику.
Стьожкові черви, як і більшість гельмінтів, інтенсивно розмножуються. Це гермафродити, у яких повний набір статевих органів розвивається у кожному членику. Вони продукують величезну кількість яєць (бичачий ціп’як – понад 10 млрд. за весь період свого життя).
За типом розвитку цестод відносять до біогельмінтів, тобто у цих тварин спостерігається зміна хазяїв.
Організм, у якому відбувається розвиток паразита в личинковій стадії, зветься проміжним хазяїном, а організм, де проходить його статеве дозрівання, - остаточним (дефінітивним).
Із яйця у більшості цестод розвивається перша личинкова стадія – онкосфера. Ця личинка діаметром 20-30 мкм вкрита міцною захисною оболонкою і має 6 гострих гачечків. За допомогою їх онкосфера пробуравлює стінки кишок, проникає в кровоносні або лімфатичні судини і розноситься до різних органів проміжного хазяїна. Тут вона локалізується і розвивається в наступну личинкову стадію – фіну. Будова фін у різних стьожаків неоднакова. Фіна – цистицерк має вигляд міхурця завбільшки із горошину, всередині якої розвивається головка майбутнього гельмінта.
Фіна – ценур розміром із горіх або куряче яйце, в ній розвивається багато головок.
Фіна – ехінокок має великі розміри і складну будову. В ехінококовому міхурі формуються дочірні міхурці з багатьма головками.
Дефінітивний хазяїн заражаються цестодами, поїдаючи фіни. У його кишках головки вивертаються, прикріплюються до стінки кишки, і розпочинається ріст стробіли.
На Україні поширений свинячий солітер (ціп’як), завдовжки 2-3 м. Дефінітивний хазяїн – людина, де солітер живе в тонких кишках поодинці, по двоє, зрідка їх буває навіть п’ять. Органи фіксації – присоски і хоботок із гачечками.
Із випорожненнями дефінітивного хазяїна дозрілі членики паразита виділяться назовні ланцюжками по 3-5.
Проміжний хазяїн – свиня – заражується солітером, поїдаючи членики з травою або риючись у нечистотах. У кожному членику міститься до 50 тис. яєць.
Розвиток фіни з онкосфери триває 2-4 місяці. Людина заражується, якщо споживає недоварене або недосмажене фінозне м’ясо.
Свинячий ціп’як може жити в кишках кілька років, спричинюючи зниження апетиту, нудоту, болі під грудьми, розлади процесу травлення. Коли носій свинячого ціп’яка через неохайність проковтне з їжею або водою яйця паразита, то він стає і проміжним хазяїном. У його органах локалізуються фіни. Особливо небезпечно, коли фіни розвиваються в мозку, тоді виникає тяжке захворювання, що може призвести до смерті.
Бичачий солітер має довжину 4-10 м. Живе у тонких кишках людини, здебільшого один, іноді по два або три. Органи фіксації – присоски. Членики паразита виділяються з випорожненням хазяїна або виповзають самі поодинці.
У кожному із члеників міститься 150-170 тис. яєць. Проміжний хазяїн – велика рогата худоба. Людина заражується, споживаючи м’ясо цих тварин, яке не пройшло достатньої термічної обробки. Іноді ослабленим дітям дають їсти сиру печінку, яка також може бути джерелом зараження. Паразит може жити в кишках людини до 10 років. При ураженні бичачим ціп’яком розвивається загальна слабість, нервовість, виникають головні болі, болі в животі, порушується робота органів травлення. Все це виснажує людину, негативно позначається на її працездатності.
Ехінокок складається з 3-4 члеників, 2-6 мм завдовжки. Остаточні його хазяї – собака, вовк, шакал та інші хижаки з родини собачих, у кишках яких він оселяється; проміжні – численні рослиноїдні тварини: вівці, кози, корови, верблюди, північні олені. Випадковим проміжним хазяїном може стати і людина.
Трапляються випадки захворювання дітей, які заражуються, якщо не миють рук після контактів із собаками, вживають немиті овочі і фрукти. Від остаточного хазяїна яйця ехінокока потрапляють у навколишнє середовище. Вони дуже стійкі до температурних і метеорологічних коливань: переносять дванадцятиденне висушування або перебування у воді. При температурі від –10С до +200С яйця залишаються життєздатними протягом 116 днів.
У печінці, легенях або інших внутрішніх органах проміжного хазяїна розвивається пухирчата стадія ехінокока – фіна, яка іноді досягає дуже великих розмірів (до 60 кг у великої рогатої худоби). Такий пухир, поступово збільшуючись, здавлює орган, порушує його функції і спричинює тяжкі розлади. Хвороба може
