У боротьбі з ціп’яками важливе значення має виявлення і вибраковування заражених цистицерками туш тварин або знешкодження ураженого м’яса високою (60-700С) температурою, концентрованим розчином солі, заморожуванням при температурі –10-150С. М’ясо слід купувати лише проконтрольоване представниками ветеринарної служби; вживати м’ясо і рибу тільки після належної обробки.

Тварин, що загинули від ехінококозу, слід спалювати або закопувати, бо вони можуть бути джерелом зараження собак, вовків, лисиць.

Щоб уникнути захворювання на гельмінтози, треба дітям змалку прищеплювати необхідні на все життя навики особистої гігієни: мити руки з милом після відвідування туалету, гри із тваринами і перед їжею; не забруднювати випорожненнями грунт, поверхневі та грунтові води.

Суспільна профілактика має бути спрямована головним чином на недопущення розсіювання яєць паразитів разом із фекаліями, які необхідно ретельно дезинфікувати 20%-м розчином хлориду вапна або хлораміном;

як добриво фекалії використовувати лише після компостування.

2. Представники класу – здебільшого вільноживучі тварини, що населяють солоні та прісні водойми. У тропічних країнах зустрічаються наземні види. Деякі ведуть паразитичний спосіб життя.

Відомо близько 3000 видів, у фауні СРСР – понад 100.

Тіло тубелярій найчастіше листоподібної або стьожкоподібної форми, розміри – від 0,2 мм до 35 см.

Тубелярії вкриті війковим епітелієм, що є найхарактернішою ознакою класу. У покривах війчастих червів розташовані залозисті клітини, які виділяють слиз, а в деяких – отруйні речовини.

Рухаються за допомогою вієчок, а також завдяки скороченню м’язів шкірно-м’язового мішка.

У зв’язку з вільноживучим способом життя у війчастих червів добре розвинені органи чуття: стато цисти, які забезпечують орієнтування у просторі; фоторецептори (очки) та хеморецептори розташовані на передньому кінці тіла.

У примітивних тубелярій кишок немає. Через рот їжа потрапляє до глотки, а звідти – до паренхіми, де й відбувається внутрішньоклітинне травлення. Розміри їх мізерні (кілька міліметрів), тому продукти травленнч легко поширюються по всьому тілу через пухку паренхіму.

У тубелярій більших розмірів (від 1 до 35 см) є розгалужені кишки, по яких поживні речовини надходять до всіх тканин і органів.

Розвиток війчастих червів здебільшого прямий і тільки в окремих видів – з метаморфозом.

Із заплідненого яйця виходить так звана мюлерівська личинка, яка веде планктонний спосіб життя.

У прісних водоймах із стоячою водою на водяних рослинах та камінні часто зустрічається біла, або молочна планарія (довжина тіла до 3 см).

Рухається вона плавно і повільно. За способом живлення – хижак: живиться нижчими ракоподібними, личинками комах. Дуже добре виражена у планарії здатність до регенерації: навіть із 1/280 частини тіла може відновитися весь організм. При несприятливих умовах (різке зниження вмісту кисню у воді, сильне прогрівання водойми) планарія розпадається на частинки, які не гинуть.

Коли умови нормалізуються, кожна така частинка регенерує в цілий організм.

Використана література

Г.В. Ковальчук “Зоологія з основами екології” – К.: 1988

Курс лекцій