У саду росте багато селекційних і народних сортів яблунь, груш, слив, аличі, а також плодоягідних культур: горобини, чорноплідної, порічок червоних, білих, рожевих і аґрусу.

У дендрологічному парку групи насаджень дерев утворили горіховий гай, березняк, діброву.

Крім того, на площі 0,03 га в дев’яти рядах висаджено рідкісні та екзотичні дерева і кущі. Тут можна побачити виткі кущі (ліани) жимолость козолисту, плющ звичайний, деревогубець та ін.

Росте тут чудо-команиця або заяча конюшина, яка застосовується при переляку дітей, при епілепсії, при безсонні, шлунковому болю, виразці шлунка, захворюваннях спричинених підніманням важкого, при діабеті і як загально зміцнювальне після важких недуг.

З метою збагачення форм і поглибленої природоохоронної роботи на ділянках дослідного поля інтродуковані та культивовані нові види цінних лікарських рослин: гісоп аптечний, рута садова (пахуча), ройник аптечний, горицвіт весняний, пізньоцвіт осінній, арніка гірська (скусівник), тирлич жовтий, сіверсія гірська та ін.

Отже, дендропарк – унікальний об’єкт. Якщо на території Івано-Франківської області у флорі налічується 1500 видів квіткових рослин, які належать до 500 родів, 100 родин, то на 10 га дослідного поля росте близько 1000 видів і форм місцевих та інтродукованих рослин.

З метою дальшого збагачення і збереження флори дендропарк поділено на відділи: селекційно-генетичні відділ, декоративного квітництва, колекція лікарських рослин, відділ сівозмін і пришкільних ділянок, дендропарк з альпінарієм, відділ розмноження місцевих сортів кормових трав, виведених засновником дослідного поля, місцевий заповідник природної флори, сад „Дружба”, музей „Природа Карпат” і „Прикарпаття” і розсадник інтродукованих місцевих видів лікарських рослин.

Селекційно-генетичній відділ має 12 полів. Площа кожного поля 0,02 га. На ділянках цього відділу розмножуються перспективні культури для введення у виробництва. Тут проводиться фенологічні спостереження за ростом і розвитком рослин, здійснюється селекційна робота, вивчаються вплив строки висіву культур, тривалість цвітіння і плодоношення окремих культур.

Збереження та використання з селекційною метою всього потенційного генофонду видів культурних рослин має особливо важливо значення, в наш час, коли прискорюється процес руйнування рослинних багатств під впливом необдуманої діяльності людини.

3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

3.1 МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОДИНИ АЙСТРОВИХ

Айстрові – найбагатша на види (понад 20 тис.) родина класу дводольні. Це одно-, дво або багаторічні рослини, інколи напів кущі та кущі і дуже рідко дерева (наприклад на Мадагаскарі трапляються дерева від 40 м заввишки та з діаметром стовбура до 1 м). Листки у айстрових цілісні або з розсіченою листковою пластинкою, без прилистків. Листкорозміщення у них почергове, рідше супротивне. Стебла і листки у багатьох представників айстрових вкриті волосками, а то й колючками.

Найхарактерніша ознака рослин родини Айстрові – суцвіття кошик. Квітки айстрових маленькі, тісно прилягають одна до одної, і тому їхнє суцвіття на вигляд ніби одна квітка. До складу кошика може входити від кількох до тисячі квіток і більше (у соняшника – до півтори тисячі). Діаметр кошика також різний – від кількох міліметрів (наприклад, у полину) до 60-70 см (наприклад, у соняшника). Саме завдяки такій будові суцвіть з’явилася друга назва родини – складноцвіті. Квітколоже може бути плескуватим, опуклим або ввігнутим, голим лускуватим, щетинистим або волосистим. Квітки п’ятичленні (крім маточки), чотириколові, або всі однакові в кошику, або зовнішні відрізняються від внутрішніх; чашечка або зовсім редукована, або перетворена у волоски, щетинки або плівчасті вирости, що лишаються при плодах, віночок зрослопелюстковий, правильний (актиномарерний) – трубчастий або лійчастий і неправильні (зигоморерний) – двогубий, одногубий або, частіше, язичковий, тичинок 5, нитками прикріплені до трубочки віночка, а лінійні їх пиляки звичайно склеєні або неміцно зрослися між собою в трубочку, через яку проходить стовпчик, зав’язь нижня, складена з чотирьох плодолистиків, одногнізда, з одним прямим насінним зачатком, плід – сім’янка, часто з литючкою, або плівчастою коронкою.

Відповідно до характеру будови віночка розрізняють такі чотири основні типи квіток складноцвітих: а) трубчасті квітки – двостатеві, правильні, віночок трубчастий, п’ятилопатевий; цей тип квіток найбільш примітивний; б) несправжньоязичкові квітки – тільки маточкові; вони часто є крайовими квітками в кошику; внаслідок редукції верхньої губи ці квітки стали одно губними; їхня нижня губа закінчується часто трьома зубцями; в) язичкові квітки – двостатеві, зигоморфні, займають у деяких родів усе квітколоже; язичок віночка закінчується п’ятьма зубцями. Цей тип квіток найбільш досконалий; г) лійчасті квітки – стерильні крайові; зигоморфні, віночок має 5 нерівних зубців і здається двогубим.

Ці чотири основні типи квіток показують, що еволюція їх у межах родини добре виявлена; вона йшла від більш примітивного типу актиноморфного трубчастого віночка до найбільш досконалого язичкового типу віночка; чашечка в процесі еволюції зазнала змін і перетворень п’ятизубчастого правильного типу до пучка волосків або щетинок, що лишаються при плодах і краще забезпечують їх поширення. Звичайно, і деякі інші вегетативні органи складноцвітих, як листок, елемент обгортки, прицвітків тощо, зазнали глибокої морфологічної диференціації. Усе це стверджує думку про те, що родина і нині перебуває на стадії прогресивного розвитку.

Господарське значення складноцвітих значне. Серед них є цінні олійні рослини (соняшник, сафлор, мадія і ін.), каучуконосні (кок-сагиз, тау-сагиз, гваюла, хондрила й ін.), кормові і овочеві (топінамбур, або зелена груша, латук, скорцонера іспанська, або солодкий корінь, артишок, полин естрагон), лікарські (арніка гірська, календула, мати-й-мачуха, оман, полин цитварний, ромашка, цлин, череда й ін.)