Реферат на тему

“Джгутикові. Основні представники. Особливості будови і функції органів”

План

Джгутикові. Основні представники. Особливості будови і функції орг.

Споровики. Кокциді. Гемоспоридії та їх представники.

Риси організації Споровиків. Малярійний плазмодій.

Висновки.

Література.

1. До класу Джгутикові належать 6-8 тис. видів, поширених у морях, прісних водоймах (здебільшого входячи до складу планктону). Серед джгутикових чимало паразитів людини, тварин.

Характерна ознака цих тварин – переміщення за допомогою джгутиків. Яких буває від одного до кількох десятків і навіть сотень. Клітина вкрита щільною пелікулою, тому джгутикові мають більш-менш сталу форму тіла. Розмножуються здебільшого поздовжнім поділом, зрідка трапляється копуляція.

У джгутикових спостерігаються всі переходи від рослинного до тваринного способу живлення, що свідчить про єдність між рослинним і тваринним світом.

У стоячих водоймах зустрічається евглена зелена – типовий представник класу. При наявності великої кількості евглен вода набуває зеленого кольору. Форма тіла євглени зеленої веретеноподібна, розміри близько 50 мкм. Переміщення за допомогою джгутика, який постійно перебуває в русі і робить щохвилини 2000-2400 обертів. У цитоплазмі розташовані хроматофори з хлорофіловими зернами, у яких на світлі при наявності в навколишньому середовищі мінеральних солей відбувається процес фотосинтезу (автотрофний спосіб живлення) з утворенням вуглеводу парамілу, що відкладається у цитоплазмі у вигляді включень. У темряві евглена зелена живиться сапрофітним способом, всмоктуючи готові органічні речовини всією поверхнею тіла. Розвиваючись у забруднених водоймах з великою кількістю розчинених органічних речовин, евглени часто поєднують обидва типи живлення – аутотрифний і сапрофітний.

Деякі морські джгутикові, переважно з роду ночесвіток, мають здатність світитися у темряві. Поширені вони у теплих морях, у тому числі в Чорному й Азовському. При подразненні ці тваринки яскраво спалахують фосфорним світлом. Світіння настає внаслідок окислення жирових включень, які у великій кількості містяться в цитоплазмі. Раніше у марновірних людей це явище викликало страх, оскільки невідомою була його природа.

Понад 700 видів джгутикових ведуть паразитичний спосіб життя. У тонких кишках людини (здебільшого дітей) паразитують лямблії. Вони можуть проникнути з дванадцятипалої кишки у жовчний міхур, спричинюючи захворювання печінки типу холіцеститу. Цести лямблій виділяються у навколишнє середовище разом із випорожненнями і потрапляють на землю. У воду. На харчові продукти їх заносять мухи. Людина заражається проковтуючи цисти. Тому для профілактики захворювання важливе значення має дотримання санітарно-гігієнічних правил, захист харчових продуктів від забруднення, знищення мух.

Небезпечного для людини є трипаносома, поширена у тропічній Африці. Вона спричиняє захворювання нервової системи – сохну хворобу. Природним резервуаром паразита є антилопи, а переносником муха цеце.

Від інших одноклітинних відрізняються тим, що органоїдами руху у них є один або кілька джгутиків. Еластична оболонка - пелікула надає їм постійної форми. Панцерні джгутикові мають зовнішній скелет із клітковини. В основі джгутика знаходиться базальне зерно, що дає енергію для руху джгутика. Джгутикові живляться аутотрофно, як рослини, гетеротрофно, як тварини, або змішано – міксотрофно, що свідчить про єдність і спільність їх походження.

Джгутикові поділяються на два підкласи: Рослинні джгутикові. Тваринні джгутикові.

Підклас Рослинні джгутикові. Поодинокі й колоніальні форми. У представників рослинних джгутикових наявний хлорофіл, що міститься в спеціальних органоїдах – хлоропластах. На передньому кінці розміщена скоротлива вакуоля, яка відкривається в резервуар біля основи джгутика. Поряд з нею лежить світлочутливе очко – стигма. За допомогою очка ці джгутикові відчувають освітлені місця. Де відбувається фотосинтез. Синтезований вуглевод – парамін – відкладається в ендоплазмі у вигляді зерен.

Розмножуються рослинні джгутикові поділом. У евглени зеленої він поздовжній. У колоніальних джгутикових. Наприклад, у вольвокса, дочірні особини після поділу не розходяться. У них спостерігається чергув. стат. і нестатевого р-ння.

До рослинних джгутикових відносяться евгленові, представник евглена зелена, фітомонадні – колоніальна форма вальвокс і панцерні зустрічаються у великій кількості в калюжах, ставках. Панцирні населяють солоні й прісні водойми. Коли джгутикові світяться, то при цьому випромінюється слабке голубувате тіло.

Підклас тваринні джгутикові. У представниців цього підкласу відсутні хлоропласти. Живляться гетерофорно захоплюючи органічні речовини в розчиненому або твердому стані. Це переважно паразитичні форми, які викликають небезпечні форми у домашніх тварин і людей. Так, з ряду кінетопластових трипаносоми – паразити плазми крові майже всіх хребетних тварин, а також людини. Тіло трипаносоми видовжене ( до 30 мк), уздовж якого розміщена хвиляста перетика. Джгутик починається на задньому кінці тіла від базального тільця, з’єднаного кінетопластом, тягнеться по краю ундулюючої мембрани і вільно виступаючи на передньому кінці тіла. У центрі тіла міститься ядро. Розмножується повздовжнім поділом, живляться осмотично. Спричиняють захворювання – трипаносомози. У коней парувальну хворобу викликає трипаносома кінська. Паразит уражає нервову систему, передається при паруванні.

Відома “сонна хвороба” людини і великої рогатої худоби в Африці, збудниками якої є trypanosoma gambiense i rhodesiense. Переноситься хвороба від антилоп кровоносними мухами цеце. Антилопи самі не хворіють, а є резервуараними живителями паразита.

Лейшманії паразитують у клітинах шкіри та внутрішніх органів людини, отримуючи шкірний та внутрішній (чорна хвороба) лейшманіоз перенощиком лейшман. є москіти, а резервуарним живите лем – різні гризуни (ховрахи), а також хвора людина. Поширені в південній Європі, Середній Азії та на Завкадзі.

2. Тип споровики об’єднує понад 1700 виключно паразитичних одноклітинних. Форма тіла різноманітна, часто амебоподібна. Органоїдів руху немає, і лише у статевих клітинах іноді є джгутики. Правних і скоротливих вакуолей не мають, живляться осмотично. У їхньому життєвому циклі спостерігаються керування шизогонії, статевого розмноження і спорогонії. Спорогонія – процес утворення зародкових клітин – спор, вкритих щільною захисною