Спорозоїти малярійного плазмодія, потрапляючи в організм людини разом із слиною комара, розвиваються спочатку в клітинах печінки в екзоеритроцитарні шизонти, що дають початок так званій прееритроцитарній шизогонії. Розпадаючись на велику кількість мерозоїтів, екзоеритроцитарні шизонти дають початок еритроцитарній стадії паразита. В еритроцитах вони проходять кілька стадій з утворенням мерозоїтів, які виходять у плазму крові і знову проникають в еритроцити. У цей час у людини настають приступи малярії, підвищується до 40—41 °С температура, її лихоманить. Такі приступи повторюються через кожні 2—3 доби (мал. 74).

Мал. 74. Крива температури тіла хворого на малярію та її зв'язок з процесом розмноження плазмодія в кров'яному руслі

На певному етапі розвитку мерозоїти більше не діляться, а перетворюються на мікро і макрогаметоцити, які є джерелом зараження комарів. Під час укусу хворої людини у шлунок комара потрапляють плазмодії різних стадій розвитку. Проте тільки гаметоцити зберігають свою життєздатність і перетворюються на зрілі статеві клітини. Вони копулюють і дають початок рухливій зиготі, що через низку перетворень дає кілька тисяч спорозоїтів. Вони проникають у слинні залози комара і під час укусу зі слиною передаються людині.

Якщо не вживати лікувальних заходів, то з кожним циклом розвитку в крові людини кількість плазмодіїв зростає, що призводить до руйнування величезної кількості еритроцитів. У людини розвивається недокрів'я і може настати смерть.

Малярія — одне з небезпечних і давніх захворювань. У середні віки вона спустошувала в країнах Європи цілі міста. В нашій країні вона була однією з найпоширеніших хвороб. Нині малярія зустрічається на всіх материках у районах із субтропічним і тропічним кліматом. В Україні малярія практично ліквідована. Це досягнуто в результаті активного виявлення й лікування усіх хворих, а також знищення комарів — переносників збудника — в місцях їх масового розмноження.

Клас Інфузорії

До цього класу належить близько 6 тис. видів. Це найбільш високоорганізовані організми серед найпростіших (за новою класифікацією — тип Війчасті). Більшість із них живе у прісній і морській воді, деякі у вологому грунті, частина (близько 1 тис. видів) паразитує на людині й тваринах.

З морфологічними й біологічними особливостями інфузорій ознайомимося на прикладі типового представника — інфузоріїтуфельки.

Інфузоріятуфелька (мал. 75) має розмір близько 0,1 — 0,3 мм. її тіло за формою нагадує підошву туфлі. Ця тварина має сталу форму тіла, оскільки ектоплазма зовні ущільнена і утворює пелікулу. Тіло інфузорій вкрите війками. їх налічується близько 10— 15 тис. Характерною ознакою інфузорій є наявність двох ядер: великого (макронуклеуса) і малого (мікронуклеуса). З малим ядром пов'язана передача спадкової інформації, а з великим — регуляція життєвих функцій. Туфелька рухається вперед переднім (тупим) кінцем і одночасно крутиться вправо вздовж осі свого тіла завдяки узгодженій дії війок, що загрібають воду.

В ектоплазмі туфельки є утвори, що називаються трихоцистами. Вони виконують захисну функцію. Під час подразнення трихоцисти викидаються назовні і перетворюються на довгі тоненькі ниточки, які вражають ворогахижака або жертву. На місці використаних трихоцист утворюються нові.

Мал. 75. Інфузоріятуфелька:

1 — війки; 2, 6 — травні вакуолі; З — мікронуклеус; 4 — передротова заглибина; 5 — глотковий канал; 7 — порошиця (анальна пора); 8 — трихоцисти; 9 — пульсівна вакуоля з привІДними канальцями; 10 — макронуклеус

Органелами живлення у інфузоріїтуфельки є: передротова заглибина, клітинний рот і клітинна глотка. Бактерії та інші поживні речовини разом з водою заганяються навколоротовими війками через рот у глотку і потрапляють у травну вакуолю. Досягнувши певного розміру, вакуоля відривається від глотки і захоплюється коловим рухом цитоплазми. При цьому їжа в ній перетравлюється нід дією ферментів і всмоктується в ендоплазму. Потім травна вакуоля наближається до порошиці і неперетравлені рештки їжі викидаються назовні. Інфузорії припиняють живлення лише в період розмноження.

Органелами осморегуляції і виділення у туфельки є дві скоротливі, або пульсівні, вакуолі з привідними канальцями.

Розмножується туфелька поперечним поділом, під час якого спочатку відбувається поділ ядер. Макронуклеус ділиться амітотично, а мікронуклеус — мітотичне. Час від часу у інфузорій відбувається статевий процес, або кон'югація. При цьому дві особини прикладаються одна до одної ротовими боками. За кімнатної температури в такому вигляді вони плавають близько 12 годин. Великі ядра руйнуються і розчиняються в цитоплазмі. В результаті мейотичного поділу з малих ядер формуються мандрівне і стаціонарне ядра. В кожному з них міститься гаплоїдний набір хромосом. Мандрівне ядро активно переміщується через цитоплазматичний місток з однієї особини в іншу і зливається з її стаціонарним ядром, тобто відбувається процес запліднення. На цій стадії у кожної особини утворюється одне складне ядро (синкаріон), яке має диплоїдний набір хромосом і дає початок новому ядерному апарату інфузорій після кон'югації. Потім інфузорії розходяться, у них знову відновлюється нормальний ядерний апарат, і вони інтенсивно розмножуються шляхом поділу.

Біологічна суть кон'югації полягає в періодичній реорганізації ядерного апарату та його оновленні, що сприяє підвищенню спадкової мінливості інфузорій і цим самим збільшує їх пристосувальні можливості до умов середовища. Крім того, розвиток нового ядра і руйнування старого мають велике значення в житті інфузорій. Це пов'язано з тим, що основні життєві процеси й синтез білка в організмі інфузорій контролюються великим ядром. У разі тривалого безстатевого розмноження у інфузорій знижуються обмін речовин і темп поділу. Після кон'югації ці процеси відновлюються. Отже, інфузорії порівняно з іншими найпростішими мають складнішу будову: сталу форму тіла, наявність клітинного рота, клітинної глотки, порошиці,