За суспільним статусом можна виділити формальні (офі-ційні) та неформальні (неофіційні) групи. Формальні групи

мають зовні задані соціальне значущі цілі діяльності. Для них характерні юридичне зафіксований статус, нормативне визначені структура (керівництва та підлеглості), права й обов'язки її членів. Неформальна група утворюється завдяки внутрішнім факторам ЇЇ існування (симпатії, дружбі, спіль-ності інтересів), вона не має юридичного статусу, законо-давче не регулюється. Неформальні групи можуть утворю-ватися як у межах формальних груп, так і поза ними.

За значущістю можна виділити референтні групи та гру-пи належності. Референтна група — це спільність, з якою людина порівнює себе, до якої відносить себе і на норми та цінності якої орієнтується у своїй поведінці та самооцінці. Ця група виконує дві функції — нормативну й порівняльну. Нормативна функція виявляється в мотивації: референтна група є джерелом норм поведінки, соціальних установок та ціннісних орієнтацій людини. Порівняльна функція полягає в тому, що референтна група стає еталоном, за яким індивід оцінює себе та інших. Група належності — це така група, до якої людина реально належить.

Крім того, можна класифікувати групи за рівнем роз-витку або спільністю діяльності. За спільністю діяльності виділяють групи з індивідуально-груповою та взаємопов'я-заною груповою діяльністю, за рівнем розвитку — дифузні групи, асоціації, корпорації, колективи.

Кожна людина є водночас членом різних соціальних груп, у яких вона формується та самореалізується. У цих групах вона виконує різні соціальні ролі, здійснює різні функції. Зрозуміти особистість, її життєвий шлях означає просте-жити історію розвитку людини в різних соціальних групах, взаємини з групами, до яких вона входила або входить. Тому для соціальної психології найважливішими є дослідження процесів, які відбуваються в реальних групах і справ-ляють вплив на розвиток особистості.

Кількісно великі утворення людей поділяються на дві групи: ті, що виникли випадково, стихійно та існують не-значний проміжок часу (натовп, аудиторія), і групи, що склалися в процесі розвитку суспільства, стійкі у своєму існуванні, посідають певне місце в системі суспільних від-носин. Великі групи — це класи, соціальні прошарки, ет-нічні, професійні, вікові групи (нації, молодь, робітники та ін.), а також партії, суспільні рухи, аудиторії видовищ, ко-лективи великих організацій та підприємств. У великих со-ціальних групах існують специфічні регулятори соціальної

поведінки — звичаї й традиції, що формують спосіб життя групи, у межах якого розвиваються специфічні форми і мо-ва спілкування, контакти, інтереси, цінності, потреби.

У психології великих груп можна виділити два аспекти: 1) найбільш стале утворення — психічний склад, до якого належать соціальний або етнічний характер, темперамент, традиції, звички; 2) емоційна сфера як більш динамічна ха-рактеристика, до якої входять потреби, інтереси, настрої, національні та етнічні почуття.

Психічний склад у таких великих групах, як класи та соціальні прошарки, виявляється в соціальному характері. Останній розглядається як сукупність історичних форм ор-ганізації діяльності, властивих представникам певної групи. Тобто соціальний характер — це типовий спосіб дій у різ-, них ситуаціях життєдіяльності групи, що відрізняє її від інших груп.

Крім соціального характеру, психічний склад розкрива-ється у звичаях і традиціях, які відіграють роль регуляторів поведінки та діяльності членів соціальної групи, їх сукуп-ність визначає спосіб життя групи. Соціально-психологіч-ний аспект дослідження способу життя групи полягає у ви-значенні та поясненні домінуючого способу поведінки пев-ної групи в типових ситуаціях повсякденного життя. Звичаї формуються внаслідок певних життєвих умов, надалі за-кріплюються і виступають регуляторами поведінки.

Закономірності функціонування малих груп

Проблематика малих груп — найбільш поширена та розроблена сфера соціально-психологічних досліджень. Це те безпосереднє середовище, в якому особистість живе і розвивається. Пояснити поведінку людини поза аналізом со-ціального та психологічного контексту неможливо. Вияв-лення закономірності функціонування малих груп сприяє кращому розумінню процесів, що відбуваються у великих групах. Питання організації та управління людьми, ролі гру-пових факторів у діяльності, регуляції міжособистісних сто-сунків є дуже важливим із практичної точки зору. Саме тому малі групи посідають особливе місце у структурі со-ціально-психологічного знання.

Даючи визначення поняттю малої групи, треба розгля-дати її як елементарну ланку структури соціальних відносин, функціональну одиницю у системі суспільного поділу праці. Г. Андреєва визначає малу групу як утворення, в якому суспільні відносини виступають як безпосередні осо-бисті контакти. Це реально існуюча «контактна» група, де реалізуються певні суспільні зв'язки, що опосередковані спіль-ною діяльністю. Мала група — це сукупність людей, які поєднані між собою спільними цілями, мають безпосередні контакти один з одним, усвідомлюють себе членами даної спільності, мають розподілені функції й ролі, підтримують певні стосунки між собою, що породжує виникнення гру-пових процесів, норм та інших регулятивних механізмів.

Визначення малої групи пов'язане з її розмірами. Ви-діляють нижню та верхню кількісні межі групи. Більшість дослідників уважає, що мала група починається з діади, хоча підкреслюється певна обмеженість у такій групі внут-рішніх стосунків, що мають переважно емоційний характер. Наявність у групі третьої особи створює нову позицію — спостерігача. Цей факт спонукає до формування нової сис-теми стосунків, що має опосередкований характер. Що ж до верхньої кількісної межі малої групи, то тут теж існують різні погляди. Деякі автори подають її через поширене в загальній психології число 7 ± 2, яким визначається безпо-середній обсяг пам'яті, уваги та ін. (у даному разі ним поз-начається гранична кількість осіб,