Важливим показником виконання групою певної діяль-ності виступає ефективність. Дослідження ефективності ін-дивідуальної та групової діяльності виявило феномен со-ціальної фацилітації. Його сутність полягає в тому, що вико-нання певної діяльності людиною у присутності інших лю-дей підвищує її ефективність. Але цей феномен обмежений у своєму прояві. В окремих випадках простежується зво-ротний ефект (погіршення результатів діяльності) — це на-зивається соціальною інгібіцією. Так, виконання людиною нескладних сенсорно-моторних та перцептивно-мнемічних завдань у присутності інших людей сприяє збільшенню швид-кості в роботі, але при цьому допускається більша кількість помилок, ніж при індивідуальній роботі.

Більш однозначним є вплив на ефективність групової діяльності феномена взаємодії. Саме взаємодія людей у гру-пі, а не пасивна присутність інших забезпечує більшу про-дуктивність. В умовах спільної діяльності група робить менше помилок, демонструє вищу швидкість розв'язання завдань (особливо на ранніх стадіях).

На ефективність діяльності групи впливають також її структурно-формальні параметри, типи взаємодії. Одним із таких показників є розмір групи. Експериментально зафік-соване зниження середньої продуктивності праці людини через кількісне збільшення членів групи. В процесі вико-нання фізичної роботи в разі збільшення групи від 7 до 12 осіб середні зусилля, що докладаються кожною людиною, зменшуються приблизно на 10 %. Виробничі бригади кіль-кістю менше ніж 10 осіб давали в середньому на 7 % більше продукції, ніж бригади кількістю ЗО і більше осіб. Проте ретельніші дослідження виявили, що між кількістю групи та її ефективністю існує складніша, криволінійна залежність. Кожному типу завдань відповідає оптимальний діапазон роз-міру групи, що визначає найвищу її ефективність. Якщо кількість групи більша або менша за оптимальний діапазон, то її ефективність знижується. Виявилося, що збільшення розміру бригади позитивно корелює з її ефективністю тіль-ки при виконанні завдань, які ставдять дуже жорсткі вимоги до впорядкування міжособистісних взаємодій.

Наступний фактор, від якого залежить успішність функ-ціонування групи, — система комунікацій, що складається між учасниками групи. Комунікації сприяють поширенню інформації від одних членів групи до інших і забезпечують ефективність виконання завдань. М. Новиков виділив чоти-ри типи комунікативних структур (рис.) і дійшов таких висновків: чим більший розмір групи за повної комуніка-тивної структури (А), тим швидше виникає потреба в роз-поділі обов'язків між її учасниками.

За структури типу «дерево» (Г) потреба в розподілі ви-никає пізніше. У структурі типу «ланцюг» (В) ця тенденція посилюється. Для структури типу «цикл» (Б) кількість учас-ників несуттєва.

Прикладом повної комунікативної структури є дискусія, де всі учасники групи вільно спілкуються між собою. Струк-тура типу «дерево» характерна для груп, що працюють в умовах жорсткого керівництва, виконання управлінських функцій тільки самим керівником. Структури типу «лан-цюг» та «цикл» виникають при конвеєрній праці.

Аналізуючи комунікативну сітку, слід ураховувати не тіль-ки кількість інформаційних зв'язків кожного учасника гру-пової діяльності, а й частоту'їх використання та спрямо-ваність. При цьому нескладні завдання краще вирішує група з комунікаціями централізованого типу (Г), при вирішенні складних завдань більш ефективного є повна сітка кому-нікацій (А).

Аналізуючи малі групи, ми стикаємося з феноменом лі-дерства та керівництва малою групою. Якщо попередньо описані феномени більше торкалися статичних ознак групи, то цей феномен характеризує її динамічні процеси: як група організується, хто бере на себе функції організації, які за-соби управління групою. Дослідження феномена лідерства та керівництва є однією з центральних проблем психології малих груп. Насамперед розмежуємо зміст понять «лідер» та «керівник». Б. Паригін указує на якісні відмінності, що іс-нують між цими поняттями. Феномен лідерства пов'язаний з регуляцією міжособових стосунків, які мають неформаль-ний характер, а керівник є носієм функцій та суб'єктом регуляції офіційних, формальних стосунків у межах певної соціальної організації. На відміну від лідерства, що є функ-цією мікросередовища, офіційне керівництво породжується і функціонує відповідно до потреб, завдань та особливостей домінуючої в макросередовищі системи соціальних відно-син Крім того, лідерство — феномен організації соціально-психологічного спілкування і групової діяльності й функ-ціонує переважно стихійно.

Керівництво визначається цілеспрямованою і контро-льованою діяльністю цілої системи соціальної організації та її інститутів. Порівняно з лідерством воно має більш стабільний характер, оскільки безпосередньо не залежить від зміни групових настроїв, змін у міжособистісних стосунках. Офіційне керівництво спирається на певну систему санкцій у стосунках керівництва та підлеглості й має не тільки силу особистого впливу (як лідер), а й офіційний статус у системі організації. Відрізняється і процес прийняття рішень: у ке-рівника він має складніший та опосередкований характер. І, нарешті, сфера діяльності лідера — мала група, стосунки симпатії та антипатії, визнання та невизнання, підтримка або опозиція в межах групи, сфера керівника — група в організації, соціальній системі.

Лідерство — це суто психологічна характеристика по-ведінки певних членів групи. Керівництво — більшою мі-рою соціальна характеристика стосунків у групі, насамперед з точки зору розподілу ролей управління і підлеглості та виконання зовні поставлених перед групою цілей. Тому аналіз цієї проблеми має спочатку спрямовуватися на виявлення загальних механізмів лідерства, а потім на інтерпретацію цього механізму в межах конкретної діяльності керівника.