Ластоногі – промислові тварини, які цінуються за їхнє хутро (напр., котики, тюлені, особливо їхні новонароджені, хутро яких більше, нерпи). Людина також використовує їхнє м’ясо, жир.

Найбільші розміри серед ластоногих мають морські котики, поширені у північних морях Тихого океану (тіло завдовжки до 4м, маса до 2 т). Масивні ікла їхньої верхньої щелепи народи Півночі використовують для виготовлення декоративних виробів.

Китоподібні. На відміну від ластоногих, китоподібні повністю перейшли до водного способу життя, Опинившись на суходолі, ці тварини, незважаючи на легеневе дихання. Гинуть, оскільки самостійно повернутися до води не здатні. Їхні передні кінцівки в процесі еволюції перетворилися на ласти, від задніх кінцівок залишилися лише рудименти тазового поясу. Але є шкірна складка на хвості, яка виконує функції хвостового плавця. Шкіра китоподібних гола і майже позбавлена волосяного покриву, відсутність якого компенсується добре розвиненим підшкірним жировим прошарком. Товщина цього прошарку в деяких представників може перевищувати 50 сантиметрів. Легені мають великий об’єм (у синього кита – до 14000 л), що надає змоги тваринам тривалий час (від 15 хвилин до однієї години) знаходитися під водою. Ніздрі у зв’язку із водним способом життя зсунуті на тім’я. Вони відкриваються лише при диханні (вдих – видих), решту часу ніздрі закриті клапанами. У прохолодну погоду повітря, яке видихається, конденсується у повітрі, утворюючи фонтан – своєрідну “візитну картку” китів.

Ластоногі і витоподібні – тварини, пристосовані до існування у водному середовищі (обтічна форма тіла, перетворення кінцівок на ласти, редукований волосяний покрив, добре розвинений жировий прошарок).

Серед ластоногих і китоподібних є багато промислових видів (напр., тюлені, нерпа, котики, синій кит). У зв’язку з інтенсивним промислом багато видів морських ссавців потребують охорони.

Ряд Непарнокопитні — великі тварини з непарним числом пальців на кінцівках. У більшості з них по одному розвиненому пальцеві; у тапірів на передніх ногах по 4 пальці, а на задніх — по 3). На пальцях є масивні копита. Шлунок у непарнокопитних однокамерний. Перетравлюванню їжі сприяють симбіотичні бактерії, які містяться у товстому відділі кишечнику. До непарно-копитних належать коні, осли, зебри, носороги та тапіри. Відомо 16 існуючих видів. З диких коней зберігся лише кінь Пржевальського (в Україні у заповіднику Асканія Нова). У Бадхизькому заповіднику (Туркменія) зберігся кулан, якого занесено до Міжнародної Червоної книги. Кулани, які колись зустрічалися і в Україні, зараз реакліматизовані на о. Бірючий в Азовському морі.

До цього ряду належать найбільш високоорганізовані ссавці, в тому числі й людина. Примати – древні або надземні тварини середньої величини. Для мавп характерний розвиток півкуль головного мозку, кора яких утворює складну систему звивин і борозен. Мавпи мають на пальцях плоскі нігті, волосяний покрив розвинений значно гірше, ніж у напівмавп. У людиноподібних мавп лицьовий відділ голови мало вкритий волоссям, а вуха, долоні і підошви зовсім голі. Перехідні кінцівки довгі і краще розвинені, ніж задні. Зубів 32. Є 4 групи крові. Користуються складною звуковою локацією. Добре розвинена міміка і жестикуляція. Можуть передавати різний емоційних стан. Мають хорошу пам’ять. На грудях одна пара молочних залоз. Їжа в основному рослинна, але серед мавп є і комахоїдні види.

До людиноподібних мавп належать орангутанг, шимпанзе, горила.

Примари поділяються на два підряди: Широконосі і Вузько носі мавпи. До широконосих належать в основному деревні тварини, такі як іграшки, капуцини, ревуни та ін. Живуть в Центральній і Південній Америці і Південній Азії. Представниками їх є гібони і людиноподібні мавпи.До підряду вищі примати належить і людина розумна – Homo sapiens, якій у минулому передувало кілька видів людей: австралопітек, пітекантроп, синантроп, неандерталець. Становлення людини розумної було пов’язано із розвитком трудової діяльності, членороздільної мови і виникненням суспільства.

Практичне значення приматів полягає в тому, що їх використовують для медичних та біологічних експериментів, оскільки багато фізіологічних процесів, що відбувається в організмі мавп, подібні до таких що є в організмі людини.

Ссавці і екологія навколишнього середовища.

Поширення ссавців. Завдяки теплокровності і високому рівню організації ссавці дуже поширились по Землі від тропіків до високих широт. На узбережжі Антарктиди зустрічаються тюле-ні; до Північного полюса проникають ластоногі і китоподібні. В Арктиці поширені білі ведмеді, проникають сюди песці, північ-ні олені. У цих звірів добре виражена здатність до терморегуля-ції. Вони можуть підтримувати температуру свого тіла на 80 °С вище від температури навколишнього середовища. Від холоду на-земних ссавців захищає тепле хутро, водних — добре розвинений шар підшкірного жиру. Крім того, у несприятливий період року вони мігрують у південніші райони. Багато видів ссавців присто-сувалось до життя у пустинях (верблюди, тушканчики, піщані ховрахи, каракали та ін.). Витримувати високу температуру пу-стинь і до того ж тривалий час обходитися без води (до 17 днів під пекучим сонцем) можуть верблюди; двогорбий (поширений у Центральній Азії; у Монголії зберігся у дикому стані) та особ-ливо одногорбий (зустрічається у Малій Азії, Індії, Африці, Ара-вії.

Абіотичні фактори. Більшість ссавців, як теплокровні тварини, можуть витримувати значні коливання температури. Так, заєць-біляк у Якутії живе в умовах, де річна амплітуда температур становить 103°С (взимку до —68°С, а влітку до +35 °С). Еври-термними видами є також вовк, лисиця, білка та багато інших. Разом з тим людиноподібні мавпи,