порожнину через ввідний сифон надходять бактерії, водорості, найпростіші та дрібні залишки рослин і тварин. Більші часточки їжі не можуть потрапити в мантійну порожнину, оскільки їх не пропускають решітчасті зяброві пластинки, вкриті війчастим епітелієм. Течія води підносить цю їжу до рота беззубки, який оточений двома лопатями і розміщений у мантійній порожнині на передньому кінці тіла, біля основи ; ноги. З рота через короткий стравохід їжа надходить у шлунок, в який відкривається протока печінки, довгу середню! кишку, що утворює кілька петель, і коротку пряму, або задню, кишку, яка відкривається в мантійну порожнину.
Органи дихання беззубки представлені зябрами, які пронизані численними кровоносними судинами. До них з води, що омиває зябра, надходить кисень, а у воду виділяється вуглекислий газ. Серце беззубки складається з двох передсердь і одного шлуночка. Кровоносна система незамкнена.
Видільна система представлена двома нирками, протоки яких відкриваються в мантійну порожнину.
Нервова система беззубки представлена трьома парами нервових вузлів. Одна пара (головні ганглії) розміщена по боках рота біля закінчення лопатей, друга — під задньою кишкою біля заднього м'язазамикача, а третя — в нозі. Нервові вузли сполучені між собою нервовими перемичками. У зв'язку з малою рухливістю і пасивним живленням нервова система двостулкових молюсків (порівняно з черевоногими) дещо спрощена, а органи чуття розвинені слабко. Біля основи зябер є пара органів хімічного чуття (осфадіїв), а біля ноги — два статоцисти (органи рівноваги). На ротових лопатях та краях мантії багато дотикових клітин. Головних щупалець, а часто й органів зору, немає.
Беззубки — роздільностатеві тварини. За зовнішнім виглядом самці не відрізняються від самок. Статеві залози парні, розміщені у верхній частині ноги. Самці викидають сперматозоони у воду. З водою сперматозоони проникають у мантійну порожнину самок, де запліднюють яйця. З них розвиваються личинки із зубчастими стулками. Через вивідний сифон личинки викидаються у воду і прикріплюються до тіла риби, де розвиваються впродовж 1— 2 місяців. На цьому місці у риб виникає пухлина. Після дозрівання беззубка розриває шкіру риби і потрапляє на дно. Завдяки паразитичному способу життя на ранніх стадіях свого розвитку малорухливі беззубки можуть потрапляти в нові (часто дуже віддалені) місця життя. Морські двостулкові молюски — це типові донні тварини, що можуть зариватися в пісок. Часто вони утворюють на дні великі скупчення (мідієві, устричні та ін. "плантації"). Маса найбільших із двостулкових може досягати 250 кг, а довжина їх черепашки — 1,5 м і більше. Деякі двостулкові молюски (наприклад, корабельний черв'як) можуть точити дерево і камінь, завдаючи великої шкоди дерев'яним корпусам кораблів і береговим спорудам портів.
Багато двостулкових молюсків має практичне значення. З них добувають перли, перламутр; в їжу використовують устриці, мідії, морські гребінці тощо.
Клас Головоногі
Сучасні головоногі живуть виключно в океанах і морях з високою солоністю. У морях України вони не зустрічаються. Головоногі побудовані складніше від представників інших класів. За рівнем розвитку поведінки та органів чуття їм немає рівних серед безхребетних тварин. У головоногих е складний головний мозок, захищений своєрідною хрящовою оболонкою — "черепом". У неволі вони швидко починають впізнавати людину, яка піклується про них, здатні до складної поведінки. Більшість сучасних головоногих молюсків не мають зовнішньої черепашки (вона є лише у наутілуса). Тулуб укритий мантією, по його боках можуть бути плавці. Під мантією на спинному боці містяться залишки черепашки. Голова відділена від тулуба (кальмари, каракатиці) або зрощена з ним (восьминоги). На голові розміщені щупальця з присосками, які оточують рот. Біля основи голови розміщена лійка — мускулиста трубка, одним кінцем спрямована до мантійної порожнини. Це основний орган реактивного руху головоногих..
Усі головоногі — хижаки, вони ловлять здобич щупальцями й розривають її на дрібні шматки хітиновим дзьобом.
Людина споживає в їжу м'ясо кальмарів, каракатиць та восьминогів. З вмісту чорнильного мішка каракатиць та кальмарів виробляють фарбу (сепію), а також натуральну китайську туш. Черепашки викопних головоногих молюсків використовують як "керівні копалини". Головоногі молюски є базою живлення для морських тварин, зокрема ластоногих та зубатих китів.
ТИП ПЛОСКІ ЧЕРВИ (PLATHELMINTHES) ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТИПУ. Плоскі черви — найчастіше дрібні організми, розміри яких ва¬ріюють від кількох часток міліметра до 2-3 сантиметрів. Проте ряд плоских червів досягає 10-12 метрів завдовжки. Одні плоскі черви живуть вільно в морях і в прісних водах, інші — провадять паразитичний спосіб життя. Тіло плоских червів сплющене в дорзовентральному напрямі. Форма тіла - овальна, листкоподібна, здовжена або стрічковидна. Стінка тіла являє собою шкірно-мускульний мішок. У вільноживучих форм (війчасті черви) клітини зовнішнього епітеліально¬го покрову мають війки, які служать для пересування. У паразитичних червів зовнішній епітелій виділяє шар кутикули. М'язи — гладкі і складаються з шару кільцевих і шару поздовжніх м'язових волокон. Всередині шкірно-мускульного мішка розміщені різні органи, а простори між ними заповнені нещільною сполучною тканиною мезодермічного походження — паренхімою. В парен¬хімі відкладаються запаси поживних речовин (глікоген та ін.); у ряду форм у ній утворюється пігмент. В зв'язку з сильним розвит¬ком паренхіми в плоских червів немає порожнини тіла і вони нази¬ваються безпорожнинними, або паренхіматозними. Кишечник починається ротом, що веде в мускулисту ектодермічну глотку, яка переходить в ентодермічну середню кишку. Анального отвору (за дуже рідкими винятками) немає. Часто кишка дуже розгалужена. Залозисті клітини середньої кишки виділяють травні ферменти в кишкову порожнину, де по¬жива перетравляється. Поряд з цим багато епітеліальних клітин кишечника можуть захоплювати дрібні частки
