М’язова оболонка шлунка (tun. muscularis) складається з м’якої м’язової тканини і має три шари: поздовжній (stratum longitudinale), розташований ззовні, розвинутий порівняно слабко; коловий (stratum circulare) — потужніший; внутрішній, що складається з нерівномірно розподілених косих волокон (fibrae obliquae).

У пілоричній складці пучки колового м’язового шару масивніші, тут утворюється воротарний м’яз — замикач (m. sphincter pyloricus), який регулює вихід харчової маси з шлунка в тонку кишку. Між шарами м’язової оболонки залягає міжм’язове нервове сплетення Ауербаха.

Серозна оболонка (tun. sorosa) вкриває весь шлунок, за винятком малої та великої кривин, де до шлунка підходять судини й нерви і фіксуються малий і великий чепці. Підсерозний прошарок розвинений слабко і лише в місцях прикріплення чепців добре виявлений у вигляді пухкої сполучної тканини. [18]

Шлунок — рухомий орган. Відносно нерухомо він фіксований тільки в місці переходу його в дванадцятипалу кишку, тобто до бічної поверхні тіла LI хребця.

Місткість шлунка становить 1-4 л і залежить від кількості та якості їжі. Середня місткість шлунка дорослої людини близько 3 л. [20]

Топографічна анатомія. Шлунок розташований у верхньому відділі черевної порожнини, при чому 5/6 його лежить ліворуч і 1/6 праворуч від серединної лінії. Мала кривина, найближча до неї верхня частина передньої стінки і пілорична частина прилягають до вісцеральної поверхні печінки й проектуються в надчеревній ділянці живота. Кардіальна частина і дно шлунка тісно стискаються з нижньою поверхнею діафрагми, селезінкою і частково з лівою частиною печінки. Ці відділи шлунка проектуються в лівій підребровій ділянці. [1]

Задня стінка шлунка прилягає до пристінкової очеревини. Велика кривина контактує з поперечною ободовою кишкою. У положенні хворого лежачи вона звичайно проектується на середині відстані між пупком і верхівкою мечоподібного відростка, часто опускається значно нижче навіть при порожньому шлунку. [23]

При різних видах патології спостерігаються зміни в будові шлунка, зокрема слизовій оболонці.[6]

Так, при гастриті відбувається перебудова і атрофія слизової оболонки. Вона потовщується, поверхня покривається слизом, помітні численні дрібні крововиливи та ерозії. В тяжких випадках виникає некроз усіх шарів стінки шлунка і її перфорація. Відбувається розлад моторної і нерідко інкреторної функції шлунка, що лежить в основі порушення, травлення, обміну речовин і зниження працездатності. [4]

Виразкова хвороба характеризується утворенням дефекту у слизовій оболонці шлунка внаслідок зниження її захисних властивостей або підвищення агресивності шлункового вмісту. Проте відбувається ураження не тільки слизової оболонки, але і підслизової основи, іноді виразка проникає в глибокі шари стінки шлунка. При загоюванні виразки виникає рубець. Грубе рубцювання виразки вихідного відділу шлунка супроводжується розвитком стенозу воротаря. [16]

При різних видах раку в слизовій оболонці і підслизовій основі формується плямки білуватого кольору, вузлики. На поверхні пухлинного вузла нерідко зустрічаються ерозії та крововиливи. Для такої зміненої слизової оболонки шлунка характерною є висока активність ” кишкового ферменту ” – амінопептидази, яка не характерне для нормальної слизової оболонки шлунка. [2]

1.2.Особливості функціонального стану шлунка в нормі і в умовах

патології.

Найважливіша функція шлунка полягає у створенні умов для хімічного розщеплення поживних речовин. Ферменти шлункого соку – пепсин, хімозин, ліпаза – розщеплюють білки та ліпіди. Вони проявляють свою активність у кислому середовищі, яке саме по собі викликає загибель значної частини мікроорганізмів, що можуть потрапити у травний канал з частинками їжі. Так проявляється захисна роль шлунка. Через його стінку здійснюється всмоктування ряду хімічних речовин – води, солей, моносахаридів, спиртових розчинів. Шлунок виконує видільну (екскреторну) функцію: через його слизову оболонку в просвіт травного каналу виділяється аміак, сечовина, алкоголь та ін. Ендокринна функіця шлунка полягає у виробленні біологічно активних речовин гастрину, гістаміну, серотоніну, мотиліну, ентероглюкагону тощо, які забезпечують регуляцію шлункових залоз, моторики шлунка і кишки. Слизова оболонка шлунка продукує внутрішній антианемічний фактор, необхідний для засвоєння вітаміну В12, що потрапляє в шлунок з поживними речовинами. Механічна функція шлунка полягає у перемішуванні їжі з шлунковим соком, а також проштовхуванні переробленої їжі у дванадцятипалу кишку. [26]

Порушення функцій шлунка.

Порушення секреції шлункового соку (за нормальних умов виробляється близько 2 л шлунково соку на добу) проявляється її підвищенням (гіперсекреція) і зниженням (гіпосекреція).

Гіперсекреція шлункового соку характеризується звичайно не тільки збільшенням кількості секрету, а й підвищенням утворення хлороводневої кислоти (гіперхлоргідрія). Гіперсекреція спостерігається при окремих формах гастриту, при пілороспазмі і пілоростенозі, під впливом охолодження, вживання алкоголю, гарячої їжі та деяких лікарських засобів (ацетилсаліцилова кислота, інсулін, бутадіон, гідрокортизон тощо). [24]

Оскільки гіперсекреція супроводжується підвищенням кислотності і здатності шлуноквого соку перетравлювати їжу, на цьому фоні можливе ушкодження слизової оболонки шлунка – від невеликих дифузних змін до утворення ерозій і виразок.

Гіпосекреція шлункового соку звичайно поєднується зі зниженням кислотності шлункового вмісту (гіпохлоргідрія). Гіпосекреція шлунка спостерігається при гострому і хронічному гастриті, пухлинах шлунка, зневодненні організму. Про анацидний стан говорять тоді, коли шлунковий сік не містить вільної хлороводневої кислоти (ахлогідрія). Якщо залози шлунка втрачають здатність виробляти хлороводневу кислоту і ферменти, то говорять про ахілію (відсутність соку).

Гіпосекреція в поєднаннні з гіпохлорідією спричинює зниження перетравлювальної здатності шлункового соку. Внаслідок зниження бактерицидної дії хлороводневої кислоти можливий розвиток процесів бродіння і гниття. [26]

Розлад рухової активності шлунка проявляється у зміні його перистальтики (гіпер- і гіпокінез) та м’язового тонусу (гіпер- та гіпотонія). Ці порушення супроводжуються сповільненням чи прискоренням евакуації харчових мас із шлунка.

Підвищення перистальтики – гіперкінез – може спричинити груба їжа, алкоголь, гістамін, а також тривога, гнів. Рухова