який спрямований вправо і вгору, називається малою кривизною, а опуклий край, спрямований вниз і вліво – великою кривизною.
Рентгеноскопічно (після введення контрастної речовини) найчастіше визначено три основні його форми: 1) форму рога (у гіперстеніків) – тіло шлунка розташоване зліва направо навкіс, причому воротарна частина, розташована праворуч від серединної лінії, розміщена найнижче; 2) форму гачка (у нормостеніків) – тіло і дно шлунка спрямовані косо (іноді майже прямовисно) зліва направо, а воротарна частина, утворюючи з тілом кут, піднімається догори праворуч; 3) форму панчохи (у астеніків) – шлунок розташований вертикально ліворуч від серединної лінії, і лише невелика ділянка воротарної частини відходить горизонтально ліворуч. Під час рентгеноскопії шлунка видно рельєф слизової оболонки (переважно задньої стінки) і поздовжньої складки малої кривизни.
Анатомічно об’єм шлунка дорослого становить – 1200-1600 см3.
Довжина шлунка у дорослого при його наповненні становить 27 см, при випорожненні – 32 см. Вісь шлунка становить 34 см. Відстань між великою і малою кривизнами, при випорожненні шлунка, становить 12 см, в середній частині – 9-10 см, в пілоричній – 4-5 см. Дно шлунка у дорослого становить третю частину всієї його довжини.
Шлункові залози в дорослого добре розвинуті, кількість їх становить 260-270 на 1 мм2.
Розрiзняють три види залоз шлунка: власнi, кардіальні та пiлоричнi.
Власні залози шлунка розмiщенi у дiлянцi його тіла і дна (див. додаток 1; 2). Ці залози побудовані iз п’яти видів клітин, які секретують наступні продукти:
- пепсиноген — профермент, який у порожнині шлунка перетворюється на активну форму фермента — пепсин, що має здатнiсть гiдролiзувати (розщеплювати) бiлки;
- хiмозин розщеплює білки молока, виробляється переважно у дитячому вiцi;
- Н+-іони, які створюють кисле середовище в шлунку;
- слиз;
- біологiчно активнi речовини, якi регулюють (посилюють або послаблюють) синтез і секрецiю шлункового соку, моторику та кровопостачання шлунка, а також регулюють дiяльнiсть прилеглих до шлунка органiв. Цi речовини секретуються ендокринними клiтинами, якi належать до дисоцiйованої ендокринної системи шлунково-кишкового тракту, або APUD-системи.
Кардiальнi і пiлоричнi залози розмiщенi в однойменних дiлянках шлунка. Їх клітини продукують слиз та ферменти-дипептидази. До складу кардіальних та пiлоричних залоз входить також значна кiлькiсть ендокринних клітин APUD-системи.
М’язова оболонка має три шари: поздовжній, циркулярний i косий. В пiлоричнiй частинi циркулярний шар м’язiв потовщується і формує м’яз-стискач пілоруса, а слизова оболонка в цьому мiсцi утворює пiлоричну заслонку. Під час скорочення м’яза-стискача вона повністю відокремлює порожнину шлунка від порожнини дванадцятипалої кишки.
Зовнiшнiм шаром шлунка є серозна оболонка (очеревина), якою орган покритий з усіх боків, тобто лежить iнтраперитонеально.
За добу у дорослої людини секретується 2,0-2,5 л шлункового соку. Вiн виробляється залозами шлунка: головними, парiєтальними (обкладовими) i додатковими.
Шлунковий сік (рН – 1,5-1,8) — це безбарвна кисла рідина, основними компонентами якої є ферменти, хлоридна (соляна) кислота та глiкопротеїди (мукоїди). Масова частка води у складi соку становить близько 99,4 %. Основним неорганічним компонентом шлункового соку є хлоридна кислота у вільному і зв’язаному з протеїдами стані, хлориди, фосфати, сульфати натрiю, калію, кальцiю і гідрогенкарбонати та ін. Серед органічних сполук бiлки, глiкопротеїди (муцин), лiзоцим, ферменти, продукти метаболізму.
Ферменти шлункового соку — це пептидогідролази (протеолiтичні ферменти, протеази, пепсин) і шлункова ліпаза. Пепсин синтезується головними клітинами у вигляді пепсиногену — неактивного його попередника. Його активація відбувається в кислому середовищі шляхом відщеплення поліпептиду, який є інгібітором пепсину. Найактивніше цей процес вiдбувається при рН 2-1,5. Шлунковий сік має високу протеолiтичну активність, проте він здійснює в умовах кислої реакції лише початковий гідроліз бiлкiв до стадiї альбумоз і пептонів з утворенням невеликої кiлькостi амінокислот. Цей процес завершується у тонкій кишці.
Пептидогiдролази шлункового соку не гідролізують муцин, що має захисне значення.
Лiпаза шлункового соку має невисоку активність, але в період годування дитини молоком гiдролiзує ліпіди молока, які перебувають у ньому в емульгованому стані.
Хлоридна (соляна) кислота є надзвичайно важливим компонентом шлукового соку. В утворенні її беруть участь парієнтальні клітини, для чого використовують хлориди крові. Вона спричинює денатурацію й набухання білків, чим сприяє їх наступному розщепленню пептидогідролазами (пепсином), активує пепсиноген, створює необхідне для пептидогiдролаз кисле середовище, має антибактеріальну дію і бере участь у регуляції функції травної системи. Натще кислотність соку низька (рН = 6,0) і зростає в разі стимуляцiї секреції. Під час активного тралення рН шлункового соку становить 1,0-2,0. Зменшення кислотності шлункового соку негативно позначається на травних процесах у шлунку.
Глiкоротеїди (муцин) продукуються шийковими мукоцитами (додатковими клітинами) шлунка. Виділяють двi його фракції: розчинну і нерозчинну. Саме остання виконує захисну функцію, формуючи біля стінки слизовий бар’єр проти руйнівної дії протеолітичних ферментів. Можливо, цьому сприяє й те, що ці самі клітини одночасно з муцином продукують і гідроген карбонати. У невеликій кiлькостi муцин виділяється і поза секрецією шлункового соку.
Шлунковий сік виділяється у відповідь на нервові чи хiмічнi подразнення. Проте пілоричним залозам, які продукують сік лужної реакції, властива неперервна секреція і поза травленням. У дослiдах з удаваним голодуванням собак із перерізаним стравоходом, у яких при звичайному споживанні їжі, секреція шлункового соку починається через 5-6 хв після початку приймання їжі. Встановлено, що кожному виду їжі відповідає певна динаміка соковидiлення. Після споживання 200 г сирого м’яса секреція досягає максимального рівня протягом першої години, хліба — другої, далі зменшується і залишається ще тривалий час на низькому рівні. Після випивання молока секреція посилюється поступово, досягаючи максимального рівня на 2-3-й годині, і далi спадає. Тривалість секреції також різна: