Тонічні скорочення є тривалими, вони скорочують стінки, зменшуючи порожнину шлунка за рахунок підвищення тонусу м’язів. Крім того, у разі сильних місцевих подразнень у шлунку можуть виникати антиперистальтичнi скорочення, які спричинюють блювання i є ознакою патологічного стану шлунка чи всього організму. Проте у багатьох тварин антиперистальтика є нормальним фiзiологiчним явищем, що забезпечує зригування неперетравлених решток їжі у хижаків та відригування (регургiтацiя) рослинної їжі для подальшого пережовування у жуйних тварин.

Регуляція моторної функції шлунка.

Виділено три механізми регуляції моторики шлунка: міогенний, нервовий і гуморальний. Мiогенний механізм функціонує за рахунок автоматизму гладком’язових клітин, а також функції водіїв ритму скорочень шлунка. Водії ритму містяться в кардiальнiй і пiлоричнiй частинах шлунка. Вони мають м’язову природу i певною мірою подібні до водіїв ритму серця.

Нервова регуляція відбувається через парасимпатичну та симпатичну іннервації. Перша збуджує, а друга гальмує рухову активність шлунка. Ці реакції реалізуються через довгастий і спинний мозок. Під час надходження їжі та її ковтанні відбувається рецептивна релаксація шлунка — розслаблення м’язів шлунка і розширення його. В iннервацiї шлунка певну роль вiдiграють і діафрагмальні нерви, в складі яких проходять автономні волокна. Ось чому при подразненні діафрагмальних нервів рухова активність шлунка підвищується. Усі рефлекторні реакції, що виникають унаслідок подразнення рецепторів, розміщених вище шлунка, належать до механізмів прегастральної регуляції. Вони здебільшого мають збуджувальний вплив на рухову активність шлунка. Шлунок має також власні внутрішньошлункові рефлекторні впливи. З рецепторів кишок на шлункову активність здійснюється гальмівний рефлекторний вплив. Подразнюючи слизову оболонку дванадцятипалої кишки, можна зумовити гальмування рухової активності як фундальної, так і пілоричної частин шлунка. При цьому гальмується й евакуація вмісту шлунка. Цьому рефлексу було дано назву кишково-шлункового (ентерогастрального) гальмівного рефлексу.

Важливим відділом центральної нервової системи, що виконує інтегративні функції щодо травної системи, є гіпоталамус. Під час подразнення різних ділянок гіпоталамуса отримано як гальмівні, так і збуджувальні ефекти щодо рухової активності шлунка. Передня і середня ділянки гіпоталамуса переважно збуджують, а задня — гальмує рухову активність шлунка. Мають вплив також позагіпоталамiчнi структури: лімбічна система, кора великого мозку. Подразнення мигдалеподібних ядер і поясної звивини гальмують рухову активність шлунка.

Гуморальну регуляцію рухової активності шлунка здійснюють насамперед гормони травного каналу: активізують — гастрин, мотилін, серотонін, інсулін; гальмують — секретин, ентерогастрон, ВІП, а також адреналін і норадреналін.

Переміщення їжі зі шлунка до кишок (евакуація). Шлунковий вміст затримується в шлунку тривалий час залежно від складу і кількості їжі. Особливо довго перебуває в шлунку жирна їжа. Рідина переходить до дванадцятипалої кишки вже під час її споживання, але також порціями. Рентгенологічно показано, що при звичайних змішаних раціонах шлунок людини звільняється від вмісту в середньому за 3,5-4,5 год. Отже, при 3-4-разовому харчуванні до чергового приймання їжі шлунок вже порожній.

Пояснюючи механізм евакуації вмісту шлунка слід сказати, що для евакуації принципове значення має позитивний градієнт тиску між шлунком і дванадцятипалою кишкою, достатній для переходу шлункового вмісту, його консистенція та рухова активність кишок. Не дає повернутися хімусу з кишок до шлунка пілоричний сфінктер.

Отже, провідну роль в евакуаторних процесах відіграють рефлекторні впливи як зі шлунка, так і з дванадцятипалої кишки. При подразненні механорецепторів шлунка евакуація прискорюється, а дванадцятипалої кишки — гальмується.

3.2.Патологічні стани шлунку: гастрит, виразка, рак.

Гастрит

Гастрит – запалення шлунка, яке найчастіше обмежується його слизовою оболонкою. Гастрит може мати гострий і хронічний перебіг. В результаті проведених досліджень виявлено, що при хронічному гастриті запальні зміни слизової оболонки шлунка супроводжуються явищами її структурної перебудови й атрофії.

Патогенез гострого гастриту полягає у дистрофічно-некротичному пошко-дженні поверхневого епітелію та залозистого апарату слизової оболонки шлунка і розвитку запальних змін у ньому.

Розрізняють наступні основні форми гострого гастриту: 1) простий (катараль-ний); 2) корозивний; 3) флегмонозний; 4) фібринозний.

Гострий катаральний гастрит розвивається внаслідок дії різних подразнювальних речовин на слизову оболонку шлунка або при виділенні через слизову оболонку токсичних речовин із крові (наприклад, при уремії, опіках, переливанні несумісної крові). При гострому катаральному гастриті слизова оболонка потовщена, набрякла, складки широкі, поверхня покрита слизом. На верхівці складок помітна запальна гіперемія, інколи мають місце дрібні дефекти – ерозії (ерозивний гастрит).

При ерозивному гастриті залози змінюються незначно , проте значно пригнічується їх секреторна активність. Слизова оболонка пронизана серозним або серозно- слизистим ексудатом. Її власний шар повнокровний і набрякший , інфільтрований поліморфо- ядерними лейкоцитами, також зустрічаються місцеві крововиливи.

Корозивний гастрит розвививається в результаті потрапляння в шлунок концентрованих кислот, лугів, солей важких металів і є наслідком їх безпосеред-нього некротизуючого впливу на його слизову оболонку. Ця форма гастриту харак-теризується некротичними запальними змінами, що поширюються з поверхні слизової оболонки шлунка до глибших її шарів, залежно від ступеня хімічного опіку. В тяжких випадках виникає некроз усіх шарів стінки шлунка і її перфорація.

Флегмона шлунка (флегмонозний гастрит) є одним із найтяжчих і найнебезпечніших різновидів гастриту, коли гнійне запалення, яке виходить із підслизової основи, поширюється на всі шари стінки шлунка аж до серозної оболонки. Серед факторів, що сприяють виникненню флегмони шлунка, найсут-тєвішими є травми слизової оболонки рибними кістками, оболонкою зерна і випадково проковтнутими гострими предметами, а також опіки слизової оболонки кислотами та лугами, рак шлунка. Якщо запальний процес поширюється в бік слизової оболонки, то в деяких випадках можливе самовиліковування – прорив гнійника в порожнину шлунка чи зворотний розвиток запалення. В