Виразкова хвороба.

Виразкова хвороба – це хронічне захворювання з циклічним перебігом і схильністю до прогресування.

Виразкова хвороба-широко розповсюджене захворювання в усіх країнах світу, і в 2 рази частіше зустрічається у міського населення , ніж у жителів сільських місцевостей. Високий рівень захворюваності у містах пояснюється особливостями харчування , забрудненням навколишнього середовища, соціалізацією життя.

Вона вражає людей найактивнішого, творчого віку, часто зумовлюючи тимчасову, а іноді і стійку втрату працездатності. Максимальна частота захворювання відзначається в віці 50-60 років. В останнє десятиліття спостерігається значне збільшення захворюваності виразкою шлунка.

Виявлено , що чоловіки хворіють виразкою частіше .Однак співвідношення чоловіків і жінок , що страждають виразковою хворобою , коливається в залежності від віку хворих. Так , чоловіки в молодому віці хворіють виразкою в 3-5 рази частіше ніж чоловіки , а в віці старше 50 років ця різниця нівелюється.

На основі проведених досліджень встановлено , що морфологічним субстратом виразкової хвороби є хронічна рецидивуюча виразка. В процесі утворення вона проходить стадії ерозії і гострої виразки, що дозволяє вважати ерозію, гостру виразку і хронічну виразку стадіями морфогенезу виразкової хвороби.

Ерозія – дефекти слизової оболонки, які бувають зазвичай поверхневими і виникають в результаті некрозу ділянки слизової оболонки з наступними кровотечами і відторгненням мертвої тканини. В дні ерозії знаходяться соленокислий гематин, а в краях її – лейкоцитарний інофільтрат. В шлунку можуть виникати багато ерозій, які легко епітелізуються. Проте у випадках розвитку виразкової хвороби деякі ерозії не заживають. Виникають гострі пептичні виразки. Вони мають неправильну округлу або овальну форми. Гостра виразка шлунка може ускладнюватися кровотечами, проникненнями в оточуючі органи і тканини.

Готра виразка шлунка переважно виникає на малій кривизні, близько кута шлунка і в ділянці воротаря, рідше в кардіальному відділі і на великій кривизні. Залози слизової оболонки малої кривизни виділяють активний шлунковий сік, стінка більш багата рецепторами і більш реактивна, але складки при скороченні м`язового шару не закривають дефект.З цими особливостями пов`язані погане заживання гострої виразки цієї локалізації і перехід її в хронічну.

Хронічна виразка шлунка частіше локалізується там, де і гостра, тобто на малій кривизні , в антральному і пілоричному відділах ; кардіальне і субкардіальне розміщення зустрічається рідко.

Хронічна виразка шлунка переважно одиночна. Виразка має овальну або округлу форму і розмір від декількох міліметрів до 5-6 см. Вона проникає через стінки шлунка на різну глибину, іноді до серозного шару. Дно виразки гладке, іноді шершаве, краї валикоподібно підняті, щільні, омозолені. Край виразки дещо піднятий і слизова оболонка нависає над дефектом. (див. додаток 4).

На поперечному розрізі хронічна виразка має форму зрізаної піраміди, вузький кінець якої направлений в сторону стравоходу. Серозна оболонка в області виразки потовщена, нерідко спаяна з прилягаючими органами – печінкою, підшлунковою залозою, поперечною ободовою кишкою.

Мікроскопічна картина хронічної виразки в різні періоди протікання виразкової хвороби різна.

В період ремісії в краях виразки виявлена рубцева тканина. Слизова оболонка по краях потовщена, гіперплазмована. В зоні дна помітний порушений м’язовий шар і замикаюча його рубцева тканина, при чому дно виразки може бути покрите тонким шаром епітелію. В рубцевій тканині багато судин (артерії, вени) з потовщеними стінками. В багатьох судинах просвіти звужені або облітеровані за рахунок проліферації клітин інтими (ендоваскуліт) або розростання з’єднувальної тканини. Нервові волокна і гангліозні клітини піддаються дистрофічним змінам і розладу. Іноді в дні виразки серед рубцевої тканини спостерігається розростання нервових волокон по типу ампутаціонних невром. В період загострення виразкової хвороби в області дна і країв виразки з’являється широка зона фібриноїдного некрозу. На поверхні некрозних мас розміщується фіброзно-гнійний або гнійний ексудат. Зону некрозу відгороджує грануляційна тканина з великою кількістю тонкостінних судин і клітин, серед яких багато еозинофілів. Глибше вслід за грануляційною тканиною розміщується грубоволокниста рубцева тканина. Про загострення виразки свідчать не тільки ексудативно-некротичні зміни, але й фібриноїдні зміни стінок судин, часто з тромбами в їх просвітах, а також мукоїдне і фібриноїдне набрякання рубцевої тканини на дні виразки. В зв’язку з цим розміри виразки збільшуються, виникає можливість пошкодження всієї стінки шлунка, що може призвести до тяжких ускладнень. В тих випадках, коли загострення змінюється ремісією (заживання виразки), запальні зміни затихають, зону некрозу проростає грануляційна тканина, яка дозріває в грубоволокнисту рубцеву, нерідко виникає епітелізація виразки. В результаті фібриноїдних змін судин розвиваються склероз стінки і облітерація просвіту судин. Таким чином загострення виразкової хвороби навіть в випадках сприятливого кінця веде до посилення рубцевих змін в щлунку і посилює порушення трофіки його тканин.

Ускладнення хронічної виразки.

При виразковій хворобі виникають наступні ускладнення хронічної виразки:

Виразково-деструктивні (кровотечі, прободіння);

Запальні (гастрит, дуоденіт, перигастрит, перидуоденіт);

Виразково-рубцеві (звуження початкового і кінцевого відділів шлунка, деформація шлунка);

Малігнізація виразки (розвиток раку з виразки);

Комбіновані ускладнення.

Кровотечі виникають в зв’язку з роз’їданням стінок судин, тому вони виникають, як правило, в період загострення виразкової хвороби. Кров частково залишається в шлунку,