найбільш складно побудовані щічні зуби — передкорінні і корінні, особливо останні. Оскільки особливості будови корінних зубів і, зокрема, варіації їх рельєфу мають непересічне значення для філогенетики, систематики, антропології, палеонтології, як діагностичні ознаки то мабуть доцільно зупинитися на цьому питанні більш детально. По одному корінному зубу (досить часто при розкопках вдається знайти тільки один або кілька зубів, оскільки вони завдяки твердості матеріалу зберігаються найкраще із всіх елементів скеле-та) часто буває можливим точно визначити рід і навіть вид тварини, якій він належав. Тому на вивченні рельєфу корінних зубів ссавців побудована ціла наука, яка має свою специфічну термінологію, ме-тоди і завдання. В даному курсі немає потреби заглиблюватися в цю науку, але з її основами познайомитися корисно.[18]
Корінні зуби утворюють широку коронку з різноманітним і складним рельєфом із виступаючих горбів, горби-ків, шипів, гребенів, вершин, які мабуть утворилися для покрашен-ня процесу пережовування і перетирання їжі. Кожний горб нази-вається кон, назви конкретних горбів утворюються шляхом дода-вання приставок прото-, пара-, мета-, гіпо-, енто-; суфікс — юль позначає другорядні горбики.
Для назви додаткових гребенів емалі, розміщених по периметру коронки, вживається термін цінгулюм (пояс); термін стиль -для на-зви вертикальних шипів на цінгулюмі; термін лоф — для назви гре-бенів між горбами. Суфікс — ід позначає аналогічні утворення на нижніх зубах: конід, талон ід (п’ятка), конюлід, стіл ід, тригонід — трикутна площадка і т.д.
Походження таких корінних зубів із простих конусоподібних зубів плазунів, залишається предметом активних дискусій. Існують дві думки: більш рання із них допускає виникнення корінних зубів сса-вців шляхом злиття декількох простих зубів плазунів; відповідно іншій думні складний рельєф корінних зубів ссавців утворився шля-хом диференціації окремих простих зубів. Остання думка має біль-ше доказів на палеонтологічних і порівняльно-анатомічних матері-алах і оформилася як класична теорія Копа-Осборна.
Згідно цієї теорії спочатку спереду і позаду від висхідної верши-ни конічного зуба плазунів — протоконіда утворюються маленькі вершини — параконід і метаконід. Ці вершини збільшуються і змі-шуються ближче до язикового краю зуба, внаслідок чого утворю-ється трикутний зуб відповідний тригоніду більш пізніших форм плазунів. Наступним на задній поверхні зуба розвивається талонід — невелика площадочка, внаслідок виникають ще дві вершини — гіпоконід і ентоконід (мал. 7, нижній ряд). Всі ці стадії можна більш чи менш виразно бачити у різних мезозойських ссавців: траконодонтів, симетродонтів, пантотеріїв. Теорія Копа-Осборна пояснює, головним чином, шлях ускладнення нижніх корінних зубів; для верхніх зубів вона постулює аналогічну послідовність перебудов коронки з тією різницею, що додаткові вершини на верхніх зубах зміщаються на щічний край коронки, а не на язиковий, а задня частина — талон, якщо розвивається, то слабше від талоніда.
Відносно становлення верхніх корінних зубів, існує так звана теорія амфікона. На малюнку 6 еволюція верхніх корінних зубів зображена саме у відповідності з цією теорією. Згідно з теорією амфікона на простому конічному зубі плазунів спочатку з'являється маленька додаткова вершина з язикової сторони. Потім висхідна вершина — еокон, починає розділятися на передню і задню верши-ни; напівроздвоєна висхідна вершина отримала назву амфікон, від неї отримала назву і теорія. Подальше роздвоювання і значне збіль-шення додаткової вершини (протокона за термінологією Копа-Ос борна) приводить до утворення тритона. Теорія амфікона базується наданих по будові верхніх зубів вимерлих форм теріодонтів, вклю-чаючи і деяких просунутих цинодонтів. [16,19]
У примітивних плацентарних ссавців горби заверталися гост-рими піками, розрізання їжі здійснювалося краями зубів, а роздав-лювання відбувалося між протоконами і талонідами. Такі зуби най-більш пристосовані для живлення комахами і подібними їм об'єк-тами живлення. Деякі сучасні представники ряду комахоїдних мають зуби саме такого типу.
У ссавців зі змішаним живленням (людина, свині) горби на Жувальній поверхні зубів стають низькими і округлими, утворюючи на коронці маленькі горбики, такий тип будови коронки називаєть-ся бунодонтним. У багатьох травоїдних копитних будова коронки ускладнюється: горби можуть набувати серпоподібної форми — це селенодонтний тип будови, або горби з'єднуються з утворенням гре-бенів — це лофодонтний тип будови.
Виходячи із викладених матеріалів, хребет-них за особливостями зміни зубів можна розділити на кілька груп: ті, у яких зміна зубів відбувається протягом всього життя (поліфіодонтна зубна система), до них відносяться риби, земноводні і пла-зуни; ті, у яких відбувається лише одна зміна зубів — діфіодонтна зубна система, до них відносяться більшість ссавців; ті, у яких зміна зубів не відбувається, тобто все життя існує лише один набір по-стійних зубів — монофіодонтна зубна система, характерна деяким ссавцям (зубатим китам, дельфінам). Звичайно можна виділити і че-тверту групу хребетних, в яку ввійдуть ті їх представники, які не мають зубів. В цій групі слід розрізняти тих, які ніколи не мали зубів — ланцетник, круглороті і тих, які в процесі еволюції втрати-ли їх — це черепахи із плазунів, всі представники класу птахів і де-які представники нижчих ссавців. Всі вони живуть мільйони років, незважаючи ні на ступінь «озубленості», ні на здатність до змінюва-ності зубів, ні, навіть, незважаючи на саму наявність зубів, але за-вдяки адаптаціям до певних умов існування, освоєнню певних еко-логічних ніш.[13]
У людини зуби розташовуються в щелепі так, що їх коронки утворюють так звані зубні дуги, або ряди. Кожен зубний ряд дорослої людини містить 16 зубів: 4 різці, 2 ікла, 4 малих корінних і 6 великих корінних , які розрізняються формою і по числу коріння. При зімкненні верхнього і нижнього рядів зуби з'єднуються в певному співвідношенні, які називаються