Карієс зубів - патологічний процес, що виявляється після прорізування зубів, при якому відбувається демінералізація і розм'якшення твердих тканин зуба з подальшим утворенням дефекту у вигляді порожнини.

Доведено, що достатнє надходження фтору в організм обумовлює меншу подразливість зубів карієсом.[5]

Каріозний процес починається з втрати природного блиску емалі на обмеженій ділянці. Зазвичай це відбувається біля шийки зуба, поряд з яснами. Площа осередку ураження спочатку незначна, але поступово збільшується і може захопити значну ділянку пришийочної області. Початковий карієс перетворюється на поверхневий за рахунок порушення цілості поверхневого шару унаслідок уповільнення процесу демінералізації. Для поверхневого карієсу характерне виникнення короткочасного болю. В основному це походить від хімічних подразників - солодкого, солоного, кислого або від дії температурних подразників. При огляді зуба на ділянці поразки виявляється неглибокий дефект (порожнина).

Здорові зуби можуть бути будь-якого відтінку білого кольору. У деяких людей зуби бувають відносно темними, і з часом вони ще більше темніють, причиною чому є дентин, що стоншується з віком (речовина, з якої головним чином і полягає зуб).

Існує два види потемніння зуба - залежно від того, як блякне дентин -зсередини або зовні. Зуб може потемніти зсередини, як правило, унаслідок надлишку в організмі фтору (що отримало назву флюороз), яке іноді виникає унаслідок великої кількості зубної пасти, що проковтнула. При флюорозі на зубах виникають білі (а іноді і коричневі) плями.[5,7]

РОЗДІЛ 2

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ І МАТЕРІАЛИ

Гістологічні дослідження

Робота виконана на кафедрі анатомії людини з використанням препаратів анатомічного музею та гістологічних препаратів для дослідження зубів представників деяких хребетних.

Дослідження проводились на 16 гістологічних препаратах для визначення зубощелепної системи. Метод виготовлення постійного гістологічного препарату, відбувся паралельно із становленням самої науки гістології у другій половині XIX ст. Його називають ще методом класичної гістології. Цей метод, що має назву гістологічної, або мікроскопічної техніки, вимагає досить складної підготовки об'єкта дослідження. Остання є предметом для написання спеціальних, досить великих за обсягом посібників. Студентові, який починає вивчати гістологію, необхідно ознайомитись з основами техніки виготовлення гістологічних препаратів для того, щоб краще зрозуміти ці препарати і навчитися їх аналізувати, бо саме постійні гістологічні препарати широко використовуються як в учбовому процесі, так і в наукових дослідженнях.

Першим етапом при виготовленні препарату є одержання матеріалу. Вже на цьому етапі, як і на всіх наступних, слід уникати зайвого травмування об'єкта. Для цього, при вирізуванні шматочка органа чи тканини, треба брати гострі ножиці або лезо, не стискати тканину пінцетом. Шматочки беруться невеликих розмірів - близько 1 см3 (краще 7x7x3 мм). Матеріал повинен бути свіжим, брати його треба якомога скоріше після забивання експериментальної тварини або смерті людини.

Наступним етапом є фіксація матеріалу, яке здійснюємо шляхом занурення взятого шматочка у фіксуючу рідину. Метою цього етапу є закріплення гістологічних структур і макромолекул у тому місці і стані. В якому вони були у живому об'єкті. Звичайно, фіксатори викликають певні зміни прижиттєвого стану структур, але можна підбором спеціальних фіксуючих агентів звести ці зміни до мінімуму. Фіксаторами служать спирти (етиловий, метиловий), розчини формаліну, солі важких металів, кислоти. Частіше вживають різні складні фіксуючі суміші, які включають названі компоненти у різних співвідношеннях.

Третій етап – обезводнення фіксованого матеріалу. Для цього використовують спирти зростаючої концентрації (від 50 до 100 %). Обезводнення необхідне для наступного етапу – ущільнення об’єкта, яке здійснюється у парафіні. Целоїдині, синтетичних смолах. Переважна більшість цих речовин з водою не змішується і тому для просочення матеріалу необхідно ретельно видалити воду з тканини, а потім просочити її ксилолом, тобто речовиною, яка добре розчиняє парафін, а також змішується із 100-градусним спиртом. Після просочення об’єкта рідким парафіном при 55…560С йому дають затверднути при кімнатній температурі разом з парафіном у спеціальних формочках. Так отримують парафіновий блок. Ця процедура називається заливкою. Більш швидше ущільнення досягається шляхом замороження шматочків тканини сухим льодом (двоокисом вуглецю) або рідким азотом, однак структура досліджуваних гістологічних об’єктів зберігається при цьому гірше. Ущільнення матеріалу дає змогу виготовити з нього тонкі (завтовшки 5…7 мкм), півтонкі (0,5…1мкм) зрізи, які використовують для світлової мікроскопії; для електронної мікроскопії вживають ультра тонкі зрізи (0,05…0,2 мкм). Виготовлення зрізів проводять на спеціальних приладах - мікротомах і ультра мікротомах. Тонкий, півтонкий або ультра тонкий зрізи є прозорими для світлових променів або пучка електронів об'єктами і дають можливість вивчення їх підводними мікроскопами. Для того, щоб розрізняти структурні деталі об'єкта, більшість яких не мають природного контрасту, отриманий зріз треба пофарбувати або контрастувати.

У гістології існує багато методів забарвлення препаратів і застосовується багато різних барвників, залежно від мети дослідження. Гістологічні барвники за походженням поділяють на рослинні, тваринні та синтетичні. Прикладом рослинних барвників є гематоксилін. Який одержують з кори кампешевого дерева, що росте в Центральній Америці, а тваринних – кармін, який отримують з комах – кошенілі. Абсолютна кількість барвників є синтетичними – еозин, фуксин, азот, тощо.

Мікроскопічні і макроскопічні методи.

Для вивчення структурно-функціональної організації зубощелепної системи в умовах загальної гіпотермії проведено гістологічні, мікроскопічні та макроскопічні дослідження 20-ти препаратів пульпи зуба у білих безпородних статево зрілих щурів двох статей масою 180-200г. Вони є вигідним об’єктом для групового експерименту; крім того, відомо, що вдається знизити температуру їх тіла до низького рівня з наступним відновленням.

Першим етапом при виготовленні препарату є одержання матеріалу.