Сліпа кишка, початкова розширена частина товстої кишки нижче місця впадання клубової в товсту кишку. Черв'якоподібний відросток (апендикс)—це виріст сліпої кишки.

6

Висхідна обвідна кишка, являється продовженням сліпої кишки вверх. Розміщується в правому відділенні живота, пролягає спереду до попередньої черевної стінки живота.

Поперечна обвідна кишка, починається від правого згину обвідної кишки і закінчується в області її лівого згину, де переходить в нисхідну обвідну кишку.[15]

Нисхідна обвідна кишка, починається від лівого згину обвідної кишки, йде вниз до лівої клубової ямки, де проходить в сигмоподібну кишку. Розміщується в лівому відділі черевної порожнини.

Сигмовидна обвідна кишка, розміщена в лівій клубовій ямці. Межує, тобто дотикається з петлями тонкої кишки, сечовим міхурем, маткою і яєчником. На рівні крижового-клубового суглобу проходить в

пряму кишку [9].

Пряма кишка—це кінцева частина товстої кишки. В прямій кишці накопичується,а потім виводиться з організму калові маси. Розміщена в порожнині малого тазу [34].

Велику роль у травленні відіграє мікрофлора товстої кишки. Для товстої кишки характерні перистальтичні рухи і антиперистальтичні рухи.Всі ці види рухової активності здійснюються повільно [12].

Товста кишка (intestinum crassum)—частина травної трубки, яка
забезпечує формування і виведення калових мас. У просвіті товстої кишки нагромаджуються екскреторні речовини (продукти

метаболізму), солі важких металів тощо. [15]

Бактеріальна флора товстої кишки виробляє вітаміни групи В і К, а також забезпечує перетравлення клітковини. Довжина товстої кишки становить 1,2....1,5 м, діаметр у проксимальному відділі приблизно 10 см, у каудальному напрямку діаметр зменшується до 5 см. Стінки товстої кишки має чотири оболонки : слизову, підслизову, м'язову та зовнішню—серозну або адвентаційну. [9]

Товста кишка у людини починає розвиватися на третьому

7

тижні ембріогенезу. До кінця другого місяця формуються всі основні їх відділи. Епітелій слизової оболонки товстої кишки, за винятком анального відділу, розвивається з ентодерми кишкової трубки. Джерелом утворення епітелію шкірної та проміжної зон анальної частини прямої кишки служить ектодерма анальної бухти зародка [7].

Слід пам’ятати, що просвіт задньої кишки зародку людини ранніх стадій розвитку закритий так званою анальною мембраною. Перфорація останньої здійснюється на восьмому тижні ембріогенезу. На третьому місяці формується внутрішній анальний сфінктер [41].

Шлункові ямки та залози, ворсинки і крипти кишки формуються на 10-12 тижнях ембріогенезу. Тоді ж здійснюються процеси диференціації епітеліоцитів. Значно пізніше, на 20-24 тижні, формуються дуоденальні залози. Зауважимо, що на четвертому місяці ембріогенезу слизова оболонка товстої кишки має значну кількість ворсинок, які до моменту народження поступово редукуються [9].

Сполучна і м'язова тканина всіх чотирьох оболонок травної трубки утворюється з мезенхіми, що оточує кишкову ентодерму, нервові елементи мають нейроектодермальне походження. Мезотелій серозної оболонки розвивається з мезодерми [12].

8

Розділ II

Матеріали і методи дослідження

2.1. Метод гістологічного дослідження

Дослідження проводилися на 16 гістологічних препаратах товстої кишки людини на кафедрі анатомії та фізіології.

Становлення поствітального методу, або методу виготовлення п о с т і й н о г о г і с т о л о г і ч н о г о п р е п а р а т у, відбувалося паралельно із становленням самої науки гістології у другій половині XIX ст. Його називають ще методом класичної гістології. Цей метод, що має назву гістологічної, або мікроскопічної техніки, вимагає досить складної підготовки об’єкта дослідження. Остання є предметом для написання спеціальних, досить великих за обсягом посібників. Студентові, який починає вивчати гістологію, необхідно ознайомитись з основами техніки виготовлення гістологічних препаратів для того, щоб краще зрозуміти ці препарати і навчитися їх аналізувати, «читати», бо саме постійні гістологічні препарати широко використовуються як в навчальному процесі, так і в наукових дослідженнях.

Першим етапом при виготовленні препарату є о д е р ж а н н я м а т е р і а л у. Вже на цьому етапі, як і на всіх наступних, слід уникати зайвого травмування об'єкта. Для цього, при вирізуванні шматочка органа чи тканини, треба брати гострі ножиці або лезо, не стискати тканину пінцетом. Шматочки беруться невеликих розмірів—близько 1 см (краще 7Ч7Ч3 мм). Матеріал повинен бути свіжим, брати його треба якомога скоріше після забивання експериментальної тварини або смерті людини.

Наступним етапом є ф і к с а ц і я матеріалу, яка здійснюється шляхом занурення взятого шматочка у фіксуючу рідину. Метою цього етапу є закріплення гістологічних структур і макромолекул у тому місці і стані, в якому

9

вони були у живому об'єкті. Звичайно, фіксатори викликають певні зміни прижиттєвого стану структур, але можна підбором спеціальних фіксуючих агентів звести ці зміни до мінімуму. Фіксаторами служать сперти (етиловий, метиловий), розчини формаліну, солі важких металів, кислоти (оцтова, пікринова, осмієва). Частіше вживають різні складні і фіксуючі суміші, які включають названі компоненти у різних співвідношеннях.

Третій етап—о б е з в о д н е н н я фіксованого матеріалу. Для
цього використовують спирти зростаючої концентрації ( від 50 до
100 градусів