2.1. Геологічна будова

Гірська порода Карпат зародилася у водах прадавнього океану. Так стверджують вчені-геологи, оскільки вважають гірські породи з яких складені Карпати, морськими осадовими відкладами мезозойського періоду (230-67 млн. р. тому). Це осадові товщі глини, піску, гравію. Їх вік встановлено на підставі положення карпатських гірських порід у стратиграфічній схемі осадових відкладів нашого континенту та наявних у них скам’янілих залишків і відбитків живих організмів того часу.

Близько 65 млн. р. тому на океані розпочалися горотворчі процеси, активізувалися вертикальні рухи осадових товщ під впливом тектонічних зрушень. Поступово серед океану з’явилися окремі острови, а потім цілий архіпелаг островів. У решті - решт, близько 25 млн. р. тому, коли море відступило до північного заходу і півдня, з’явився весь гірський масив Карпат.

Подальша історія формування Карпатського гірського масиву досить складна. Гори руйнувалися, а потім знову росли. Поступово водні потоки формували гірські долини, заповнювали їх перенесеними пухкими відкладами гірської породи. Карпатські річки, звиваючись гірськими долинами, часто піднімають береги крутосхилів. У таких місцях утворилися відслонення гірських порід.

Територія Івано-Франківської області входить до складу двох великих геоструктурних одиниць: Карпатської геосинклінальної області і південно-західної окраїни Руської платформи (Волино-Подільська плита).

У межах карпатської геосинклінальної області виділяють дві основні одиниці: Карпатська складчаста область і Передкарпатський крайовий прогин.

У геологічній будові Карпатської складчастої області беруть участь інтенсивно дислоковані флішеві відклади крейди, виявлені монотонним переверстуванням пісковиків, алевролітів і аргілітів.

Карпатську складчасту область від південно-західної окраїни Руської платформи відділяє область інтенсивного неогенового прогинання – заповнений потужною (4-5 км) товщею міоценових малас. За характером геологічної будови прогин ділиться на дві зони:

а) зовнішню, яка утворилась на палеозойських і мезозойських відкладах Волино-Подільського закінчення Руської платформи та стародавніх складчастих структурах, що облямовують її з південного заходу;

б) внутрішню, яка утворилась на складчастій флішевій основі.

З півдня на Скибову зону насувається наступна структурно-фаціальна одиниця – Чорногірська зона. У її межах в межиріччі Пруту і Чорного Черемошу виділяють дві підзони: Скуповську і Шипотську. Ці підзони розташовані під деяким кутом (20-30) до регіонального насуву Чорногірської зони на Скибову одиницю, внаслідок чого більш зовнішня Скуповська підзона в західному напрямі поступово зрізається і тектонічно виклинюється (верхів’я Пруту). У фронтальній частині цієї підзони виходять крейдові породи шипотської та скупівської світ, які на південь поступово занурюються і перекриваються палеогеновими відкладами. У межах Шипотської підзони на геологічних картах використовується серія вузьких і дуже круто поставлених лусок, які в основному збудовані з порід шипотської світи (нижня крейда).

2.2. Рельєф

Вигодське низькогір’я займає межиріччя Сукеля і Свічі. Все межиріччя заповнене низькогірними короткми хребтами з абсолютними висотами від 500 м на півночі до 90 м на півдні. Найбільш вираженим хребтом є Томна тик (900-1016 м), складений переважно Вигодськими пісковиками. На північ від нього поширені короткі, сильно розчленовані хребти з висотами 600-500 м. між хребтами помітні поздовжні пониження, які складені поляницькими сланцевими продами. До них належать пониження Слободи Болехівської, Ростоки, Кропивники та ін., звичайно заселені і добре освоєні в господарському ідношенні. Гірські хребти Вигодського низькогір’я перетинають широкі поперечні долини Сукеля, Нижньої Мізунки і Свічі. У місцях перетину сланцевих зон долини утворюють широкі улоговиноподібні розширення – Новоселець ку, Виготську, Максимівську улоговини на Свічі; Старо-Мізунську на Мізунці; Тисівську на Сукелі та інші.

2.3. Клімат

Клімат Карпат формується під впливом складної взаємодії радіаційного режиму і процесів атмосферної циркуляції, характер прояву яких зумовлений географічним положенням і особливостями підстилаючої поверхні.

Сонячна енергія є основною енергетичною базою, яка визначає термічний стан земної поверхні і атмосфери. Поверхня Прикарпаття може одержати 160 ккал./кв. см сонячної радіації. Але внаслідок того, що над Карпатами розвивається велика хмарність, особливо в холодну пору року, кількість сонячної енергії, що потрапляє на територію Прикарпаття, скорочується до 98-109 ккал./кв. см на рік.

Клімат континентальний. У липні, найтеплішому місяці, середня температура повітря становить 16-16,5 єС, у найхолоднішому (січень) вона знижується до мінус 4-5,5 єС.

Річні суми опадів залежно від висоти над рівнем моря коливаються у межах 600-1400 мм і навіть більше. У горах їх приріст на кожні 100 м підняття становить 11 % від кількості опадів на рівні 300 м. Найбільш дощові літні місяці, протягом яких випадає близько 44 % опадів. Максимум опадів здебільшого припадає на червень.

Клімат району помірно-континентальний. Тривалість вегетаційного періоду 190-200 днів, з квітня по 25 жовтня. Середньомісячна температура повітря становить 15 єС. максимальна температура повітря - 38 єС. пізні весняні заморозки можливі по десяте травня, а ранні осінні з десятого вересня. За час вегетаційного періоду випадає 60 % опадів. Середня глибина промерзання грунту – 28 см, максимальна – 76 см. Перший сніговий покрив встановлюється з 1 грудня.

Вітри переважають південно-західні і північно-західні.

До кліматичних факторів, що негативно впливають на ріст і розвиток рослинності, можна віднести низькі зимові температури, а також ранні осінні та пізні весняні заморозки.

2.4. Гідрологія та гідромережа

Група Карпатських рік (Свіча, Лімниця, Бистриця та ін.) своїми сильно розгалуженими верхів’ями починаються на північних схилах Карпатських гір на абсолютній висоті 700-1800 м, де річна сума атмосферних опадів становить 900-1500 мм. Середні і нижні їх течії протікають по Передкарпаттю, де також випадає багато атмосферних опадів (понад 700 мм). Долини Карпатських рік вузькі і глибокі. Русла кам’янисті, звичайно порожисті, вкриті галькою і величезних розмірів валунами. Загальна густота річкової сітки з врахуванням річок довжиною до 10