Швидкість течії рік зумовлена нахилом поверхні. В верхів’ях карпатських рік вона досягає 1-2 м/сек., а під час сильних паводків навіть і більше.

На виході з Карпат на Перед карпатську височину схил рік різко зменшується, швидкість течії також сповільнюється від 0,7 м/сек. Біля виходу з гір до 0,1 м/сек. біля гирла.

Свіча бере початок з хребта Вишівських Горган на висоті 1155 м. загальна довжина ріки – 107 км, з них більше половини припадає на карпатську частину, де вона приймає численні притоки: Сукіль, Мізунка, Лужанка та інші. Площа водозбору становить 1493 км/кмІ. Загальний нахил – 8,3 м/км, а густота басейну досягає 1,3 км/кмІ.

У верхів’ях до злиття з Мізункою долина Свічі вузька з крутими схилами, часто трапляються обриви. Схили покриті густими лісами. Найвищим за розташуванням населеним пунктом є Тарасівка. До Тарасівки річка тече майже поперек Карпатських хребтів. Біля Тарасівни долина розширюється і в той же час повертає на північний захід, пересікаючи краєві скибові Карпати в діагональному напрямку. Найбільшої ширини долин досягає при виході ріки з Карпат біля Болехова (до 5-6 км), де вона зливається з долиною ріки Сукіль. Заплава обох цих рік покрита луками, часто трапляються заболочені ділянки – на межиріччя та на лівому березі річки Сукіль. Русла рік покриті галечниками. Від Болехова ріка повертає на північний схід і в цьому напрямку доходить до Дністра.

У місці злиття Свічі з р. Сукіль нижче с. Солокова долина звужується до 2 км і менше, правий берег вищий і покритий лісом, лівий – дещо нижчий, розораний; по схилах трапляються зарослі чагарниками яри. Русло ріки дуже звивисте, часто роздрібнюється на численні потоки. Ширина русла в межах Передкарпаття коливається у межах 20-50 м, глибини не перевищують 1,5 м. внаслідок схилів швидкість течії у карпатській частині досягає 1,5 м/сек., в Передкарпатті – близько 0,5 м/сек., середній багаторічний модуль стоку становить понад 16 л/сек. з 1 кмІ, а витрата води – 24 м/сек.

2.5. Грунтовий покрив

В межах досліджуваної території основний фон утворюють бурі гірсько-лісові щебенисті грунти. На середніх та високих терасах карпатських рік поширені буроземно-підзолисті грунти.

Бурі гірсько-лісові грунти (буроземи) поширені виключно в гірській частині області на добре дренованих материнських породах, що являють собою елювій карпатського флішу, в межах лісового поясу до висоти 1500-1550 м над рівнем моря. Утворилися в умовах гірського рельєфу на схилах різної крутизни та експозиції. Особливістю материнських грунтів цих порід є незначна щебнистість та безкарбонатність. Сформувалися буроземи під ялиновими, ялицевими та буковими лісами. Це основний вид карпатських грунтів. Залежно від крутизни та експозиції схилів ці грунти зазнають водної ерозії.

У верхньому горизонті грунтів міститься 2,4-3,6 % гумусу, кількість якого з глибиною повільно зменшується. Реакція ґрунтового розчину кисла, рH сольової витяжки становить в середньому 4,4-5,3. сума увібраних основ дорівнює 7,8-10,5, гідрологічна кислотність – 3,0-7,5 мг-екв. на 100 г грунту, а в окремі випадки досягає великих значень – 20-25 мг-екв.

Буроземи багаті і на перегній під буковими лісами, де його кількість досягає 10-15 %, а на розорюваних ділянках може зменшуватися в 4-5 разів. Своєрідний склад гумусу: світло забарвлених (жовтобурих) рухових фульвокислот є в два рази більше, ніж гумусових, що значною мірою зумовлює властивості та колір цих грунтів.

Особливість карпатських буроземів – великих вміст рухливого алюмінію, який є токсичним для рослин і разом з воднем зумовлює їх високу кислотність. Кисла реакція пригнічує процеси нагромадження нітратних форм азоту, а також доступних форм фосфору. Тому ці грунти слабо забезпечені поживними речовинами, особливо фосфором і азотом.

2.6. Рослинний і тваринний світ

Буково-ялицеві ліси (Fageto-Abieta) поширені в низькогірній та передгірній частині букового лісового поясу (400-700 м н.р.м). у першому ярусі домінує лиця, у другому – бук. У передгір’ї домішані дуб, граб, в’яз шорсткий, черешня, на схилах гір – явір, клен гостролистий, береза, осика. Бонітет ялиці найбільший у вологих типах і досягає 1-1 а, у свіжий – менший (II-III). Підлісок різних типах розвинений неоднаково. Він складається з ліщини, жимолості звичайної, вовчого лика, ожини шорсткої, жимолості чорної, бузини чорної та червоної, таволги в’язолистої, горобини, малини. Домінанти трав’яного покриву – це осока волосиста, переліска багаторічна, без щитник жіночий, щитники чоловічий, буковий, австрійський, квасениця, маренка запашна, зеленчук, розхідник, зубниця залозиста, калюжниця, кремена біла. Моховий ярус звичайно відсутній, або слабо розвинений. Найпоширеніші вологі букові яличники, менше – свіжі.

Тваринний світ досить різноманітний. Для іхтіофауни характерна присутність двох видів форелі – райдужної та струмкової. З перед карпатської батрахофауни високої чисельності досягають жовточерева, або гірська кумка, місцями є карпатський тритон.

Герпетофауна цікава тим, що тут виявлені рідкісні для тваринного світу заходу України ящірка лучна, полоз лісовий і черепаха грецька.

Орнітофауна характеризується різким зменшенням водно-болотних видів пернатих, що пояснюється гідрографічними умовами цієї ландшафтно-кліматичної зони. Найрізноманітнішим за видовим складом є літній аспект низькогірної орнітофауни, найбіднішим – зимовий. Найчисленніші лісові пернаті у весняно-літній період – зяблик, дрізд співочий, дятел сивий, дятел великий, дятел строкатий, зозуля, горлиця звичайна.

У лісових біотопах низькогір’я серед ссавців домінують бурозубка звичайна, лісові полівки та жовтогорлі миші.

3. Матеріали і методи

Дослідження проводились протягом 2008-2009 р.р. маршрутним методом та методом пробних ділянок за загальноприйнятою методикою. Рослини визначались за «Определителем высших растений Украины» [19] і «Визначником рослин Українських Карпат» [2]. Систематичну структуру подано за А.Л.Тахтаджяном