ЛУЧНЕ КОРМОВИРОБНИЦТВО
План
1. Народногосподарське значення лучного кормо виробництва.
2. Коротка характеристика злакових трав.
3. Бобові трави.
4. Осокові.
5. Різнотрав’я.
6. Лишайники.
1. Народногосподарське значення лучного кормо виробництва
Лучне кормовиробництво як частина загального курсу кормовиробництва — наукова дисципліна, яка розробляє теорію і практику організаційно-господарських, економічних, технологічних і технічних заходів щодо поліпшення природних кормових угідь, створення високопродуктивних сіяних пасовищ і сіножатей. Воно повинно забезпечити повноцінну годівлю насамперед жуйних і коней свіжими зеленими кормами, сіном та іншими кормами з лучних трав. Отже, лучне кормовиробництво — це джерело кормів вищої якості. Крім того, лучні трави нагромаджують багато органічних речовин, поліпшують родючість ґрунту і екологічну обстановку, запобігають ерозії ґрунтів.
У перспективі лучне кормовиробництво має забезпечити ви-робництво до ЗО % кормів у загальному балансі виробництва їх в Україні.
В Україні природні угіддя займають 6,7 млн га. Розораність земель у країні досягає 90, а в окремих районах — 93—96 %. Багато земель (до 35—40 % ріллі) зазнають водної ерозії. Тому майже 15—20 % найбільш ерозійно небезпечних земель (схилів, балок, ярів) треба тримати переважно під залуженням, тобто включити їх у лучну кормову площу. Це не тільки не призведе до зменшення виробництва валової продукції рільництва, а й сприятиме зростанню загальної продуктивності ріллі і виробництву продукції тваринництва, поліпшенню чистоти сільськогосподарських угідь, водних джерел, зберіганню і підвищенню родючості ґрунту.
Для підвищення продуктивності лук і пасовищ треба добре вивчити загальні питання біології і екології багаторічних трав, добре знати особливості основних родин і видів лучних рослин, чітко розрізняти типи природних сіножатей і пасовищ, вміти розв'язувати питання паспортизації їх, здійснювати засоби поверхневого і докорінного поліпшення і на цій основі створювати культурні пасовища і сіножаті.
2.Коротка характеристика злакових трав.
До цієї родини належать багато- і однорічні трав'яні рослини з мичкуватою або кореневищною кореневою системою, порожнистими або округлими, інколи сплющеними стеблами, лінійними, ланцетними листками, які розміщені на стеблі почер-гово, з двостатевими, рідше одностатевими квітками, зібраними у волоть, колоски або колосоподібну волоть.
Ця родина об'єднує майже 350 родів і 3500 видів, у тому числі в Україні, Росії та інших країнах СНД відповідно 146 і 986. Але на сіножатях і пасовищах використовується не більш як 30 родів.
Злакові багаторічні трави — основа лучного кормовиробництва, важлива складова польового травосіяння.
Тварини на переважно злаковому пасовищі дістають практично всі необхідні поживні речовини в достатній кількості; 1 кг злакової трави за поживністю на пасовищі відповідає 0,18—0,22, а на сіножатях під час збирання у більш пізні фази (викидання колоса — колосіння) — 0,22—0,24 корм. од. Більш енергоємні трави південних степів (до 0,30 корм. од.).
Найвищу кормову цінність мають костриця лучна, райграс пасовищний, тонконіг лучний, пирій повзучий і безкореневищний, тимофіївка лучна. Добра кормова цінність у райграсу багатоукісного і високого, грястиці збірної, тонконога болотного, стоколосу безостого; середня — у стоколосу прямого, мітлиці білої і звичайної, костриці червоної і тростинної, очеретянки; нижча за середню — у костриці овечої, горошку запашного, лепешняка напливаючого; незадовільна — у щучника дернистого, біловусу торчкуватого, куничника надземного та ін. Разом з тим слід, підкреслити, що навіть трави, які мають цінність, нижчу за середню, і малоцінні дають непогане сіно.
На природних кормових угіддях росте дуже багато цінних трав, які слід вводити в культуру на сіножатях і пасовищах. Урожайність злакових трав в основному залежить від родючості ґрунту і може становити від 3—5 ц/га до 15—20 ц/га сіна, а на заплавних ділянках південних районів — до 40—60 ц/га. Це насамперед пирійні і стоколосові перелоги з бобовими і різнотрав'ям.
Серед злакових трапляються отруйні — молінія голуба, джонсонова трава — гумай, більшість перлівок. Деякі з них є дуже небажаними в травостої, оскільки спричинюють ураження слизової оболонки рота, кульгавість, порушують зір, засмічують вовну овець та ін. (ковила, лишай, люцерна, Кримська ріпиця).
Бекманія звичайна гусеницеподібна (Beckmannia cruciformis (Z). Host). Кореневищний верховий ярий злак. Висота стебла — до 140—150 см. Стебла біля основи мають потовщення у вигляді цибулини. В травостої багато подовжених вегетативних пагонів. Листки світло-зелені до 1 см завширшки, шорсткі. Суцвіття — звичайний або гіллястий колос 20—30 см завдовжки. Поширена переважно в Степу і Лісостепу. Трапляється в північних і гірських районах. Рослина вологолюбна, зимостійка, солевитривала. Добре витримує тривале затоплення (до 100 днів). Цінний корм для великої рогатої худоби і коней. Вівці і кози поїдають її гірше. 1 кг якісного сіна відповідає 0,55—0,6 корм. од. і містить 36—38 г перетравного протеїну.
Очеретянка (Тyphvides arundinaceae Moench.). (Канаркова трава тростинна — Рhalaris arundinaceae L.). Кореневищний, в основному злак сіножатей, від 1 до 2,5 м заввишки. Має добре розвинену кореневу систему, яка глибоко проникає в грунт (до 3 м). Добре кущиться. Листки світло-зелені, довгі, широкі (8— 15 мм), по краях і знизу шорсткі, з довгим гострим язичком. Суцвіття— волоть до 20 см, стиснута, з короткими гілками. Колір волоті зелений або з фіолетовим відтінком. Насіння дрібне (2— 3 мм), плоске, видовжено-яйцеподібної форми, блискуче. Маса 1000 насінин — 0,7 г. Вологолюбна рослина. Добре витримує затоплення (до 45 днів). Рослина морозостійка, росте в травостоях і одновидових посівах. Кормова цінність задовільна. 1 кг сіна відповідає 0,45—0,47 корм. од. і містить 45—47 г протеїну. Добре поїдають всі види тварин до початку колосіння. 1 кг трави відповідає 0,14—0,16 корм. од. і містить 24—27 г протеїну.
Строки використання — 4—6 років. Приріст за добу