насінин— 18— 20 г. Поширений на природних угіддях південних, східних і західних районів Кавказу на сухих, карбонатних схилах і лучних степах середньогірської смуги. Значно поширений у польовому і лучному кормовиробництві на Кавказі, в Ставропольському і Краснодарському краях, у Воронезькій області, частково в Україні — в кормових сівозмінах і на схилах. Менш ніж посівний і піщаний вимогливий до ґрунтів, але краще росте на карбонатних чорноземах, особливо на схилах з вираженими процесами реградації — з неглибоким заляганням карбонатів. Посухостійкий, добрий медонос. Більш пізньостиглий, ніж посівний і піщаний еспарцет. Цвіте в травні, достигає в липні — на початку серпня. Врожайність насіння з першого укосу 6—8 — до 12—14 ц/га, рідше більше; з другого — 3—4 до 6—7 ц/га. У рік сівби може давати насіння.
Поживна цінність висока і дуже висока. На початку цвітіння містить 22—23 % сухої речовини, 1 кг відповідає 0,21 — 0,22 корм. од. і містить 36—40 г перетравного протеїну; у фазі цвітіння— відповідно 24—26; 23—24; 38—42.
Зелену масу добре поїдають усі види тварин і птиці. Урожайність висока — до 400—450 ц/га зеленої маси і 60—80 ц/га сіна (при заготівлі з досушуванням активним вентилюванням). Добре реагує на добрива — органічні (під попередник) і мінеральні, які вносять для підживлення. Дає 2—3 укоси.
Еспарцет піщаний (Оnobruchis arenaria (Кit) D. С). Значно поширена в природних травостоях і культурі. Яра багаторічна з стрижневою кореневою системою, нещільнокущова, верхова в культурі, напівверхова в природних умовах рослина ко-роткого дня. Має сильну, яка глибоко проникає (3—4 м), кореневу систему, прямостоячі або біля основи гіллясті стебла, що підіймаються. Нижні листки на довгих, верхні — на коротких черешках, складаються з 6—12 пар голих знизу вкритих волосками листочків. Прилистки яйцевидно-загострені, коричневого кольору. Китиця багатоквіткова, густа, довга, квітки яскраво-рожеві, з більш темними смугами. Біб однонасінний, з сіточкою з товстих жилок, що виступає, по килю і жилках шипуватий, має невеликі загострення. Насіння овальне, яйцевидне, кутасте, буре, коричневе або зеленувато-сіре, діаметр бобів 4—5 мм, маса 1000 бобів — 14—16 г, насінин — 10—11 г.
Поширений повсюди в середній смузі європейської частини на карбонатних ґрунтах. Добре росте на схилах балок. У посі-вах поширений у Степу і Лісостепу. Витримує засолення, але заплавних і кислих грунтів, затоплення і підтоплення не переносить.
Як яра рослина може давати насіння в рік сівби. Період продуктивного використання 3—4 роки. Дає два укоси і отаву. Урожайність зеленої маси в Лісостепу — до 450 ц/га, Степу — 250—300 ц/га. Кормова цінність і поживність високі. Добрий медонос. Добре поїдають усі види тварин і птиця.
Еспарцет посівний, виколистий (О. viciafolia Scop.). Озима, верхова, нещільноку-щова, стрижнево-коренева рослина 60—70 см заввишки. Корені проникають на глибину до 3— 4 м і більше. Стебла добре облистнені, гіллясті. Листки 6—14-парні, нижні — на довгих черешках яйцевидно-продовгуваті (виколисті) листочки, верхні листки на коротких черешках з ланцетними листочками. Китиці квіток щільні, до 10—12 см завдовжки, квітки яскраво-рожеві з більш темними смугами. Біб більший, ніж у піщаного і закавказького еспарцету,— 6—8 мм завдовжки, овальний, зубчастий. Насіння яйцевидне, кутасте, колір аналогічний кольору піщаного еспарцету. Маса 1000 насінин — 18—22 г.
Походить ця рослина з Прибалтики. У природних травостоях в Україні та інших країнах не трапляється. В культурі поширений на Поліссі, в Лісостепу і Степу. Добре росте на чорноземних супіщаних, легкосуглинкових карбонатних ґрунтах. Період використання — до 5 років. Одноукісний, менш посухостійкий, ніж піщаний еспарцет. З одного укосу зеленої маси мають 150—300 ц/га, сіна — до 60 ц/га, сінажу — від 80 до 150 ц/га. Після скошування на його посівах можна розріджено випасати тварин. Трапляються і двохукісні біотипи. Кормова цінність висока. Поїдається добре.
4. Осокові
Осоки — це кореневищні багаторічні, рідше однорічні росли-ни, які утворюють щільну дернину або купини. Мають частіше тригранні стебла без вузлових потовщень, лінійні або нитковидні листки, які розміщені переважно в нижній частині стебла. Довжина листків інколи досягає довжини стебла. Листки часто загорнуті донизу краями, піхви в основному замкнені. Су-цвіття — плосковидні волоті або колосовидні голівки. Квітки двостатеві або роздільностатеві, оцвітини сильно редуковані або їх зовсім немає (атрофовані). Маточкова квітка захищена мішечком з двох оцвітин. Плід — кулевидний, тригранний або дещо сплющений горішок.
У лучному кормовиробництві осокові мають значення в лісовій зоні і в гірських районах, особливо в субальпійському поясі. Родина об'єднує 85 родів, які включають майже 3500 видів, у тому числі в Україні —583, кормову оцінку мають 192 види. У горах частіше ростуть осоки і кобрезії, в тундрі — осоки і пухівки. Багато осоки на берегах річок і водойм. Із 192 вивчених нидів 70 мають добру кормову цінність, 50 — задовільну і 54 не поїдаються або погано поїдаються. Осока гарвська -отруйна. Частка осокових в кормовому балансі— майже 3%. Проте в гірських районах осоки використовують як пасовищні і нажирувальні рослини. Осокові менш цінні, ніж бобові і злакові, а також складноцвіті і деякі рослини з групи різнотрав'я.
Поживність осокових гірша, ніж злакових. їх гірше поїдають тварини. У них мало фосфору і кальцію, тому при тривалому згодовуванні і поганому мінеральному підгодовуванні тварини втрачають шерстний покрив, знижують ріст і продуктивність. Однак окремі види кобрезій і осок за поживністю і поїданням не поступаються перед бобовими і злаковими.
Кормову цінність мають такі види осокових: кобрезія волосолиста, кобрезія Белларді, осока здута,