А. П. Микитенко (Київська дослідно-селекційна станція луківництва) вважає, що стоколос — це «король» злакових трав на схилах. Багато зробив для введення цієї рослини в культуру, яку раніше вважали злісним бур'яном, як і пирій, академік М. Г. Андрєєв (кафедра лучного кормовиробництва Московської сільськогосподарської академії, де роботу з стоколосом продовжує В. А. Савицька).

Поширений повсюди на схилах і в заплавах рік. Розрізняють лісові, лісостепові і степові екотипи стоколосу. Росте чистими заростями і в травостоях. Кормова цінність висока, добре поїдають тварини.

Дає продуктивні травостої протягом тривалого часу — 8— 10 років і більше, не знижуючи при цьому продуктивності. Як ранньостигла рослина в кормовому конвеєрі може замінити озиму пшеницю на зелений корм. Отавність добра.

Стоколос береговий (В. riparius Rehm.). Кореневищний (з коротким кореневищем) напівверховий злак. Облистяність менша, ніж стоколосу безостого.

Рис. 3. Лисохвіст лучний

Висота стебел у середньому 50—70, до 95—100 см. Основне листя в прикореневій частині рослини слабко опушене, з коротким розсіченим язичком. Суцвіття — волоть. Насіння зеленувате або світло-коричневе, ланцетної форми, 10—12 мм завдовжки, маса 1000 насінин 3,6—4,2 г.

Поширений повсюди. Зимо- і посухостійкий, тіньовитривалий. Кормова цінність добра. Можна використовувати як рослину сіножатей і пасовищ.

Добре відростає після випасання і скошування, але, як і всі кореневищні злаки, при інтенсивному випасанні випадає. Тому за сезон рекомендується не більш як 3—4 випасання.

Можна використовувати для ремонту сіножатей і пасовищ підсіванням. Урожайність— 15—18 ц/га сіна.

Стоколос прямий (В. graciosa). Кореневищний, напівверховий озимий злак. За будовою нагадує стоколос береговий. Відрізняється більшою посухостійкістю. Поширений на степових подах. Можна використовувати для задерніння на супіщаних і піщаних землях. Зимо- і посухостійкий. Сіножатно-пасовищна рослина.

Кормова цінність і поїдання добрі. Після викидання колосу тварини поїдають гірше.

Китник лучний (лисохвіст лучний). Кореневищно-нещільнокущовий ранньостиглий, гідрофільний, озимо-ярий, вер-ховий і напівверховий злак, 60—120 см заввишки. Коренева система неглибока. У зв'язку з тим що поширений на воло-

гих луках, добре облистнений. Основна кількість листя в прикореневій частині рослин. Піхва листків з язичками, листя в масі рослин становить 52—56%. Суцвіття — колосовидна волоть (султан). Колоски світло-жовті, опушені, однонасінні, темні, мають м'які остюки. Посівний матеріал у вигляді одноквіткових колосків. Насіння покрите опушеними колосовими плівками, що зрослися. На відміну від тимофіївки суцвіття м'яке, колоски до стрижня прикріплюються під кутом 45°.

Більше поширений на Поліссі, в лісовій зоні і гірських райо-нах, у Лісостепу — на вологих заплавних і болотистих луках. Нерідко утворює чисті зарості на помірно вологих луках з силь-ним намулом. Еутроф, добре росте на родючих ґрунтах, витримує тривале (до 25 днів) затоплення. Не переносить застійних вод і засолених ґрунтів. Зимо- і морозостійкість добрі.

Кормова цінність висока. Урожайність — 20—66 ц/га сіна.

У культурі давно. В Швеції вирощують з середини XVIII ст., але значного поширення на пасовищах і сіножатях не набув. Доцільно вирощувати китник на осушених заплавних луках і болотах, вологих суходільних і гірських луках Лісостепу, Полісся, Нечорноземної зони аж до Полярного кола і в південній частині тундри.

Дає зелений корм уже в травні. В травостоях зберігається 8—10 років. Добре відростає після скошування і випасання. Може випадати з травостою, тому треба запобігати інтенсивному спасуванню. При різкому зниженні відносної вологості повітря і жаркій погоді листя уражується іржею.

Тонконіг лучний (Роа ргаtensis L.) —один із найцінніших пасовищних багаторічних злаків. Кореневищно-нещільно-кущовий, дрібноволотистий, низовий, озимий злак. Генеративні стебла голі, від 70 до 100 см заввишки. Коренева система досить глибока— 1,5 м. У травостої багато вегетативних пагонів з дуже довгим (ЗО—50 см і більше), вузьким листям. Облистяність дуже висока. Листя і вегетативні пагони переважають над генеративними стеблами. Язичок дуже короткий (0,5—2 мм). Волоть розлога, в колосках 3—5 квіток, зібраних по декілька разом, які утворюють дрібні клубки. Насіння дрібне — 2,6—3 мм завдовжки, маса 1000 насінин — 0,3—0,4 г, сипкість насіння незадовільна.

Поширений на луках і пасовищах, особливо на зрошуваних. Вологолюбний, затоплення витримує досить довго — до 30 днів. Посухостійкий, добре росте на нейтральних і слабко кислих ґрунтах, як і всі злаки, добре реагує на азотні добрива, а також вапнування. На луках і пасовищах з'являється без сівби, потім розмножується самосівом і вегетативно.

Кормова цінність висока, добре поїдається всіма видами тварин. Тонконіг утворює сильну дернину, тому його використовують для залуження газонів, стадіонів, аеродромів. На корм слід використовувати разом з іншими травами. Частка тонконога в сумішках збільшується поступово, але потім він може домінувати в травостої. В травостоях буває довго, як і стоколос безостий (до 12 років).

Після випасання і скошування швидко відростає. Урожайність висока – до 400 ц/га зеленої маси за пасовищний сезон. На луках трапляється багато видів стоколосу. У зв’язку з великою різноманітністю роду тонконогових родину злакових тепер називають родиною сто колосових. Крім тонконогу лучного значно поширені тонконіг альпійський, болотний, лісовий, цибулинний та багато інших.

Костриця лучна (Testuca pratensis Huds.) – багаторічний, нещільно кущовий, великовологий, озимий середньостиглий злак. Коренева система добре розвинена, мичкувата, корені проникають на глибину до 2 м. Проте основна маса їх розміщується в орному шарі. Стебла гладенькі, прямі, від 50—80 до 120 см і більше заввишки, генеративні стебла облистнені погано, але в травостої звичайно багато прикореневого листя