Піхва листка має вушко і короткий (до 1 мм) плівчастий торочкуватий язичок. Листкоскладення у костриці згорнуте, волоть (до 20 см) стиснута, під час цвітіння розлога.

Насіння ланцетної форми, зеленкувато-сіре, 6—8 мм завдовжки, схоже на насіння райграсу пасовищного, але має довший стрижень (1,5—2 мм), прямий і круглий (розплющений у райграсу пасовищного і багатоукісного). Маса 1000 насінин становить 1,9—2,1 г.

Костриця лучна — один з найцінніших видів злакових багаторічних трав лучного і польового кормовиробництва, компонент пасовищних і сіножатних травосумішок на культурних пасовищах, ґрунтозахисних і лучно-пасовищних сівозмінах, на схилах балок.

Росте повсюди в заплавах річок, на лісових галявинах, біля доріг, на схилах балок і суходільних луках Лісостепу, в Степу — менше. У культурі використовують широко.

Костриця лучна — вологолюбна рослина, але менше, ніж тимофіївка. Дуже добре реагує на зрошування та азотні добрива, холодо- і зимостійкість добрі.

Засуху витримує погано. Листя під час засухи уражується іржею, погано росте і навіть випадає з травостою. У травостої утримується до 10 років і більше. Кормова цінність досить висока до викидання колоса, після цього — середня. У культуру введена в минулому столітті. Висівають у сумішці з люцерною, еспарцетом. У чистому вигляді з двох укосів збирають від 40—50 до 60 ц/га сіна. При зрошуванні і удобрюванні одержують сіна до 120 ц/га. Урожайність насіння від 4 до 8 ц/га.

Костриця тростинна (F. Arundinacea Schreb.) дуже нагадує кострицю лучну. Насіння теж важко відрізнити. Проте рослини більші, ніж костриці лучної, листя і стебла грубіші, відростає до пізньої осені за рахунок прикореневих листків.

У культуру введена давно як у нашій, так і в інших країнах. У Англії і СІЛА використовують восени і взимку. В Лісостепу України може давати два укоси, після чого ще можливі 2—3 цикли пасовищного використання.

Високопродуктивна, придатна для інтенсивного вирощування на пасовищах, у кормових сівозмінах, на схилах балок. Кормова цінність середня. Тварини поїдають добре. Перспективна повсюди, але особливо на вологих і солонцюватих ґрунтах.

Костриця овеча (Р. ovina L.) — багаторічний низовий, дрібноволотистий, щільнокущовий злак. Стебла гладенькі, до 40 см заввишки, слабкооблистнені. Листя переважно прикореневе, голе або зі слабкозеленими чи сизуватими волосками. Як і костриця борозенчаста, утворює дернину. Половина пагонів зимує зеленими.

Поширена повсюди в Лісостепу, на Поліссі. Росте на луках, лісових галявинах, в рідколіссі, чагарниках, на гірських луках. Поїдає велика рогата худоба. Урожайність низька (10—12 ц/га). Вміст перетравної енергії високий (в 1 кг — 3,2—3,4 МДж, 0,29 корм. од. і 55—58 г протеїну).

На луках і природних пасовищах значно поширені костриця борозниста — типчак—низовий, щільнокущовий, мезоксерофітний, типово пасовищний, в основному малопродуктивний дрібноволотистий злак; костриця червона — коре-невищно-нещільнокущовий, озимий, напівверховий пасовищний злак, лісового, лісостепового і високогірних поясів; костриця східна— кореневищний верховий злак великих і середніх заплав Кавказу, південної частини Західного Сибіру, Середньої Азії.

Мітлиця біла (Agrostis stolonifera L.,)—цінний багаторічний, кореневищний, напівверховий (інколи низовий) пасовищно-укісний злак озимого типу. Генеративні стебла 60—100 см і більше заввишки, знизу добре облистнені. В травостої багато вкорочених вегетативних пагонів, тому основна маса листя в нижній частині куща. Листя шорсткувате по краях і жилках, язичок плівчастий, але в цілому листкова маса ніжна. Піхва листка має довгий (4—6 мм) плівчастий язичок. Волоть нещільна, довжиною від 10 до 30 см. Колоски у мітлиці, на відміну від тонконога, одно квіткові.

Насіння біле, ланцетної форми, 2 мм завдовжки, маса 1000 насінин — 0,2 г. Поширена, як і тонконіг лучний, повсюди у вологих місцевостях Лісостепу і лісової зони, а також у гірських районах, у фітоценозах і чистих заростях. Морозостійка, витримує тривале затоплення весняними водами, засолення ґрунту, але в засушливі періоди припиняє ріст.

Кормова цінність задовільна і добра. 1 кг трави відповідає 0,25—0,27 корм, од., містить порівняно мало протеїну— 17—18 г.

Урожайність середня — до 30 ц/га сіна, на родючих ґрунтах і при внесенні добрив — до 50 і 200—300 ц/га зеленої маси (в Лісостепу).

Мітлиця звичайна (А. vulgaris Wsth.) за будовою така сама, як і мітлиця біла, але продуктивніша на бідних, більш сухих і опідзолених ґрунтах. Корм дає гірше, швидко грубішає. Згодовувати слід у фазі кущіння — виходу в трубку (пізніше грубіє). Поїдання задовільне, а при ранньому випасанні тварин на пасовищах — добре.

Пирій безкореневищний (Agropyrus tantrum Vascy.). Багаторічний нещільно кущовий верховий, колосовий, мезофітний, середньостиглий, ярий, переважно сіножатний злак. Поширений здебільшого в Степу і Лісостепу, Західному Сибіру, Казахстані. На відміну від пирію повзучого зернівка з опушеним стрижнем, колос нещільний. Насіння велике (9—12 мм), маса 1000 насінин — 2,6—3,0 г.

Рослина добре і середньо облистнена. Придатна для вирощування в травосумішках з люцерною і еспарцетом, менш, ніж інші злаки, витісняє бобові в травостої. Дикі види у нас не трапляються. Введений в культуру в 1913 р. Досить посухостійкий. У травостоях, за спостереженнями автора, утримується до 5 років, потім потрібне самообсіменіння. Морозостійкий. Можна вирощувати на солончаках. Дуже добре росте на родючих чорноземних ґрунтах, реагує на удобрення і поливи. Урожайність середня — 20—30, а при зрошенні — 40—50 ц/га сіна. Отавність задовільна. Кормова цінність висока. Проте внаслідок меншої облистяності і деякої грубостебловості тварини поїдають гірше.

Пирій повзучий (А. repens (L.)