Веаn.). Верховий кореневищний злак. Поки що мало поширений в культурі, але є одним з найбільш розповсюджених серед злакових трав. Основна маса коренів (80—85 %) розміщена в шарі ґрунту 0—20 см. Рослини високі (80—100 і навіть 140—160 см), добре облистнені. Листя зверху шорсткувате (по жилках і нижніх піхвах листя), інколи з волосками. Язичок піхви дуже короткий. Суцвіття — вузький колос 8—16 см завдовжки. Колоски часто мають коротку ость. До стрижня повернуті широким боком, що характерно для всіх видів пирію, на відміну від райграсів пасовищного і багаторічного (багатоукісного), у яких багатоквіткові колоски повернуті до колосового стрижня вузьким боком. Це важлива ознака при визначенні на практиці відмінностей між пирієм { зазначеними видами райграсу.
Поширений повсюди в заплавах річок, на лиманах і полях в Україні, на Північному Кавказі, в Сибіру. Росте краще на родючих ґрунтах. Пирійні перелоги можуть займати сотні тисяч гектарів. Це цінні і високопродуктивні природні угіддя. Під час випасання на пирійних перелогах корови без підгодовування концентратами дають 20—25 л молока за день. Сіно з пирію є дуже цінним кормом для коней, великої рогатої худоби, птиці, овець тощо. При інтенсивному випасанні пирій випадає з травостою.
Типовий мезофіт, зимо- і морозостійкий. У заплавах річок витримує тривале затоплення. Може розмножуватись відрізками кореневищ, тому при розпушуванні, переорюванні збільшує-ться урожайність. Залежно від вологості і родючості ґрунту збирають від 20—25 до 50—60 ц/га сіна з укосу. Отавність дуже добра, відростає після 4—5 випасань.
До і на початку колосіння 1 кг трави містить 23—25 % сухої речовини і відповідає 0,23—0,24 корм, од., 38—40 г перетравного протеїну і порівняно мало клітковини (24—26%). Отава пирію характеризується високим вмістом протеїну (18 % в сухій речовині). Слід застосовувати пирій на пасовищах і в кормових сівозмінах як компонент травосумішок, а на схилах і балках — в одно видових посівах.
Крім безкореневищного і повзучого значне поширення має пирій волосоносний — кореневищний злак поширений у Середній Азії, менше в Криму і на Кавказі; пирій середній, проміжний пирій сизий. Багаторічний кореневищний верховий озимий злак. Можна використовувати на сіно і сінаж. Поширений у середній смузі і на півдні, на Кавказі, а також у горах Середньої Азії, особливо на схилах і площах з вапнистими і крейдяними виявленнями. Ці види пирію слід використовувати при створенні сіножатей і пасовищ в степових районах.
Райграс високий (Аrrhenatherum elatius (L.) M. et K.). Верховий, нещільно кущовий, великоволотистий, ранньостиглий озимо-ярий середнього довголіття злак. Облистяність добра, висота 80—100 і 160—180 см. Введений у культуру в Україні. Добре росте в лісовій зоні, південніше Лісостепу майже не трапляється. Дикі види поширені на південно-західних луках.
Листя шорсткувате, язичок короткий (1,5—2 мм), дрібнозубчастий, тупий, волоть нещільна, нагадує волоть вівса. Одноквіткові колоски по 1—4 на коротких гілочках першого і другого порядку, мають колінчасті остюки, які складаються з двох ниток — темної і світлої. Насіння обсипається. Завдяки само обсіменінню в травостої лісопарків росте десятиліттями. Дуже реагує на азотні добрива. Добре відростає, дає два-три укоси. В рік сівби при безпокривному висіванні до осені може наростити продук-тивний укіс (80—120 ц/га). Трава має гіркуватий смак, тому в чистому вигляді тварини поїдають її гірше, ніж інші злаки. В сумішці тварини поїдають її охоче. З двох укосів збирають 60 ц/га цінного сіна. З травостоїв не випадає протягом 3— 5 років.
Райграс багатоукісний (Lolium multiflorum lam. (L.) italicum A. Braun). Верховий, нещільнокущовий, одно- і дворічний ярий вологолюбний злак. Суцвіття — колос 8—12 см і більше завдовжки. Верхні колоски мають короткі (4—6 мм) ості, які легко відокремлюються від спілих. Облистяність добра — до 40 %. Краї і верх листя шорсткуваті. Насіння за формою схоже на насіння райграсу пасовищного, але з коротким остюком. Маса 1000 насінин — 2—2,1 г. Характеризується інтенсивним нарощуванням зеленої маси.
Поширений у Лісостепу, на Поліссі і в Західних районах України, в Середній Азії і Закавказзі в умовах зрошення. Зимостійкість незадовільна. Затоплення витримує погано. Дуже добре відростає, дає 3—4 укоси. На зрошуваних землях Закавказзя і Середньої Азії — 5—6 укосів. Урожайність на доброму агрофоні становить 400—450, при зрошуванні — 500— 600 ц/га. В рік висівання дає 1—2 укоси. Цінний злак для змішаних посівів з конюшиною лучною (червоною). Кормова цінність добра, поїдається дуже добре. Дедалі більшого значення набувають однорічні форми райграсу багатоукісного. Однорічний райграс використовують як підсівну культуру, а також як покривну для багаторічних трав (насамперед для конюшини лучної). При ранній весняній сівбі може пошкоджуватись заморозками. Обидва види райграсу дають від 5 до 8 ц/га насіння.
Райграс пасовищний (L. perenne L.). Багаторічний нещільнокущовий кореневищний, напівверховий і низовий, ярий злак. Облистяність залежно від сорту і живлення задовільна і добра. Типова пасовищна рослина. Дуже добре відростає, висота рослин від 20 до 60 см. Суцвіття — колос 12—15 см завдовжки, зрідка — довше. На відміну від раиграсу багатоукісного колоски безості. Насіння подібне до насіння костриці лучної, але стриженець плоский, догори злегка розширюється. Маса 1000 насінин — 2—2,2 г.
Рослина вологолюбна. Трапляється майже повсюди. Високі урожаї дає лише в районах із м'яким кліматом. Зимо- і посухостійкість низькі. Не витримує безсніжних зим і пізніх весняних заморозків. У степових районах майже не трапляється. Дуже добре реагує на азотні добрива і зрошування, погано переносить затоплення весняними водами. Оптимальний рівень ґрунтових вод — 0,5—0,8 м.
Тимофіївка лучна.