Буркун білий —Melilotus albus Desr. Цінна дворічна озима, рідше однорічна яра, високоврожайна кормова і медоносна рослина. Стебла від 80 см до 2 м заввишки, прямі, інколи дещо піднімаються, зелені, внизу червонуваті.

Листки трійчасті, зазублені по всій довжині, середній листочок, як і в люцерни, на черешку, бічні — сидячі, прилистки невеликі вузькі (ниткоподібно-шилоподібні).

Корені буркуну добре розвинені, проникають у грунт на глибину до 4—5, а в однорічного — до 3 м. Буркун залишає до 120 ц/га сухої маси коріння і надземних решток, в яких міститься до 200—250 кг/га азоту. В будь-якій фазі рослина має характерний для білого буркуну запах. Суцвіття — багатоквіткова пазушна китиця. Квітки білі. Боби — одно- або двонасінні, з коротким загостреним носиком, рідше голі, частіше сітчасто-зморшкуваті. Насіння кутасто-округло-яйцеподібне світло-жовте. Маса 1000 бобів —2,6—3 г, 1000 насінин — 1,9—2 г. В окремих екотипів і сортів шкірка під час обмолоту бобів залишається на насінні, у деяких легко відокремлюється. Росте повсюди в усіх зонах, за винятком тундри, практично на всіх ґрунтах. В Європу і США буркун завезений із Сибіру, його називають сибірською травою. Буркун добрий фітомеліорант, усуває засоленість, поліпшує водопроникність ґрунту, є цінним попередником озимої пшениці. У господарствах Вінницької області на полях, де підстилаючою породою є водонепроникні балтські глини, після буркуну поліпшуються ріст і врожайність наступних польових культур — пшениці, кукурудзи, ячменю, картоплі, буряків.

За поживністю у фазі цвітіння буркун близький до люцерни,

Вміст кумарину обмежує застосування буркуну в зеленому конвеєрі, його слід згодовувати разом з іншими культурами не більш як 20—25 кг на голову великої рогатої худоби, краще в в'яленому вигляді. З буркуну одержують цінний сінаж, а в сумішці із злаками (овес, райграс однорічний) високопоживний силос і добре сіно. Як пасовищну рослину буркун використовують переважно в Казахстані, Західному Сибіру.

Добрий медонос, особливо однорічний, період цвітіння якого досить тривалий (30—35 днів). Цінні сорти з одночасним дозріванням насіння, ті, що менше осипаються, більш облистнені, з мінімальним вмістом кумарину.

Буркун продуктивна рослина. Урожайність зеленої маси з одного укосу досягає 400—450 ц/га, насіння — від 6 до 12 ц/га. Проте в період обмолоту бувають великі втрати (40—50 % урожаю) внаслідок осипання насіння.

Менш поширений у культурі і широко на природних луках буркун жовтий, лікарський (М. оfficinalis (L.) Dеаг.). Дуже схожий на білий, відрізняється яскраво-жовтим забарвленням квіток.

Рис. 4. Буркун білий Рис. 5. Конюшина біла

За кормовою цінністю і продуктивністю дещо поступається перед білим буркуном, більше уражується хворобами. Характеризується великим вмістом кумарину. Поширений у тих самих районах, що й буркун білий. Росте як бур'ян на степових луках, перелогах, берегах ариків і каналів. Внаслідок різкого кумаринового запаху в травостої тваринами не поїдається. У сіні поїдається добре, особливо кіньми.

Перспективний для залужування схилів, як компонент сіножатних травосумішок, особливо на солончаках і солончакових ґрунтах.

Конюшина біла, повзуча (Frifolim repens L.). Стрижнево-коренева, повзуча, багаторічна з бічними пагонами, що вкорінюються, типово пасовищна, яра, від 10 до 22 см заввишки рослина. Основна маса дуже розгалужених коренів роз-міщується на глибині ЗО—40 (до 60) см, окремі стрижневі коре-ні проникають на 1,5—2 м. Від основного укороченого стебла підходять бічні повзучі пагони або такі, що трохи піднімаються. Листя на довгих черенках власне і є травостоєм. Біля основи черенків листя є великі прилистки. Суцвіття — кулеподібна го-лінка на довгій ніжці, без приквіткових листків. Квітки білі, рідше блідо-жовті або зеленуваті. Біб дво-, три-, рідше чотири-насінний.. Насіння дрібне, овальне, стиснуте-, блискуче або червонувате з рожевим, коричневим, зеленуватим відтінками, з корінними під шкіркою, які чітко виділяються. Маса 1000 насінин 0,7-0,9 г.

Поширена повсюди. За невеликим винятком (степові, солонцюваті, солонцеві і надмірно кислі ґрунти) росте майже на всіх ґрунтах.

Вологолюбна рослина. Зимостійкість добра, витримує затоплення. Оптимальний рівень ґрунтових вод для нього 60—80 см. Цвіте протягом вегетативного періоду, починаючи з травня до осені. Насіння дозріває в липні — серпні. Подібно до злакових трав розмножується насінням і вегетативно (пагонами, які вкорінюються), тому дуже стійкий і конкурентоздатний у травостої. Не витісняється злаковими травами, навпаки, може витісняти або обмежувати їхнє кущіння, особливо на бідних супіщаних ґрунтах. Добре нагромаджує азот (у травосумішках, за даними А. В. Сау, 1967, до 120 кг/га). У зв'язку з двояким способом розмноження період використання в травостої дуже тривалий. Кормова цінність і поїдання добрі.

Застосування високопродуктивних сортів, таких як Гігант білий, Бітунай, Гомельський та інших, дає змогу за 4—5 циклів випасання мати 350—400 ц/га зеленої маси. Добрий медонос. Вирощують у травосумішках.

Конюшина сунична (Т. ambiguum М. В.). Високопродуктивна, укісно-пасовищна, цінна кормова рослина. Поки що не набула поширення. Головки білі, злегка рожевуваті, боби одно- або двонасінні. Самозапильна рослина, розмножується самосівом і вегетативно — вкоріненням стебел, переважно на Кавказі. Період використання в посівах 3—4 роки. Після розв'язання проблеми насінництва культури може бути використана як пасовищно-сіножатна рослина на зрошуваних сіножатях і пасовищах південних районів, а також в інших регіонах. Дуже пластична рослина, росте на різних ґрунтах. Кормова цінність висока, пої-дання добре. Як і біла, сунична конюшина — добрий медонос.

Конюшина червона, лучна (Т. sative Grome) —цінна бобова багаторічна трава. В північних нечорноземних районах, у Білорусі, на Поліссі, в центральному і північному Лісостепу і західних районах України конюшина лучна — основне джерело якісних