Листки трійчасті, ніжні, нижні на довгих, верхні на коротких черешках. Листочки сидячі. Суцвіття — головка, оточена верхівковими листками з широкими прилистками. Квітки пурпурні, боби однонасінні. Насіння серцевидно-овальне, жовто-фіолетове, блискуче, при зберіганні протягом 2—3 років темніє. Маса 1000 насінин 1,9—2,0 г.

У культурі поширені два підвиди: ранньостиглий — двоукісний і пізньостиглий — одноукісний. Перший ярого типу, в травостоях росте в середньому 3 роки, максимальна продуктивність — на другий рік вегетації. Потім поступово зріджується і на другому-третьому році використання випадає з травостою повністю. Другий підвид — рослина озимого типу, дає один укіс, поширений переважно в Нечорноземній зоні. Рослини ярого типу мають 5—7 міжвузлів, широкі прилистки, озимого — 7—12 міжвузлів і довгі прилистки. Обидва підвиди — рослини довгого дня. Одноукісна конюшина має вищий травостій, нерідко врожайна з першого укосу. При запізненні із збиранням (у фазі цвітіння) відростає погано. Максимальна продуктивність спосте-рігається на першому-другому роках використання, потім випадає. Конюшина в культурі давно. Рослина вологолюбна, добре росте на родючих аерованих ґрунтах, погано — на засолених і дуже кислих ґрунтах. Поїдання добре, поживність трави, сіна, сінажу висока. 1 кг якісного сіна відповідає до 0,62 корм. од. і містить 80—90 г перетравного протеїну.

Рис. 6. Конюшина рожева

Слід зазначити, що поживність сіна залежить від якості заготівлі — чим більше в ньому збереглось листя, тим поживність і вміст протеїну вищі..

Двоукісна конюшина цвіте в середині червня, дозріває в серпні, одноукісна — на 12—16 днів пізніше.

Кількість отав у обох підвидів залежить від строку збирання першого укосу і умов зволоження. При достатньому зволоженні конюшина дає три укоси. Добре реагує на органічні і фосфорно-калійні добрива, а на кислих ґрунтах — і на вапнування. Урожайність за один укіс — від 200 до 400 ц/га, якщо добре зволоження, за 2—3 укоси — від 400 до 600 ц/га.

Конюшина рожева, гібридна (Т.gibridum L.) — природний гібрид білої (повзучої) і червоної конюшини. Поширена повсюди, в культурі — менше, що несправедливо, оскільки в сумішці із злаковими дає цінний корм.

Напівверхова пасовищно-укісна озимо-яра рослина 30—40, в культурі до 100 см заввишки. Після випасання відростає добре, після скошування незадовільно. В травостої тримається 3—4 роки. На пасовищах не випадає довго завдяки само підсіванню і вегетативному відновленню аналогічно білій конюшині. Дає поживний корм, але поїдається в чистому вигляді гірше, ніж конюшина лучна або біла, оскільки має гіркуватий смак, але в сумішці із злаковими травами поїдається добре.

Більш зимостійка, ніж конюшина лучна, дуже рідко вимерзає. Добре росте на родючих суглинкових, глинистих і супіщаних ґрунтах. Поширена повсюди, крім тундри.

Урожайність зеленої маси нижча, ніж червоної конюшини, але за урожайністю насіння перевищує її.

Корені проникають у грунт на глибину до 3—4 м, але основна маса їх розміщується на глибині 40—60 см. Стебла порожнисті, дещо підіймаються. Так само, як і в конюшині, на нижніх листках черешки довгі, на верхніх — коротші. Листочки без білої плями посередині, з паралельними жилками, які видаються, прилистки шкірясті, світлі, яйцевидно-ланцетні або яйцевидні. Суцвіття — кулеподібні, пазушні голівки. Насіння темно-зелене, темно-коричневе, інколи крапчасто-мармурове, дрібне, овально-яйцеподібне або трикутно-кругле. Маса 1000 насінин — 0,7—0,8 г. Менше, ніж лучна конюшина, чутлива до кислотності ґрунтів. Середня врожайність сіна 37—40 ц/га. Добрий медонос. Фаза цвітіння настає в червні, цвіте до жовтня.

Козлятник східний, галега східна (Galega orientalis L.). Багаторічна рослина (в чистих посівах росте до 14 років, у травостоях із злаковими — 7—8 років) на Кавказі, інколи на полях Криму. Культуру можна висівати повсюди в Степу, Лісостепу, Поліссі, Нечорноземній зоні на силос, сіно, сінаж і зелений корм з бобовими і злаковими.

Висота рослин 80—100 см і більше. Листя непарноперисте, з 5—6 великими листочками на вкорочених черешках. Квітки білі або фіолетові в рідких китицях. Боби шилоподібно-загострені, лінійні. Насіння за формою і кольором нагадує люцернове, але більше 2,5—3 мм. Урожайність 6—8 ц/га. Чашечки квіток, квітконіжки вкриті залозистими волосками.

Добрий медонос. Укісна стиглість настає рано — в кінці травня — на початку червня, в південних районах ще раніше. У чистому вигляді молочні тварини поїдають погано, в сумішці із злаковими — добре.

Урожайність висока — на рівні еспарцету і люцерни.

Люцерна голуба (Меdicago coerulea Less.). Цей вид люцерни значно поширений у південно-східних районах. Рослина більше, ніж інші види люцерни, пристосована до степових умов вирощування, що дуже важливо для використання в селекції. Люцерна голуба швидко грубіє, має малу облистяність, що слід усувати селекцією.

Рис. 7. Люцерна жовта Рис.8. Лядвенець рогатий

.

Для цього треба використовувати велику різноманітність її диких форм.

Багаторічна рослина кореневищного типу з міцною, глибокою кореневою системою. Китиці багатоквіткові (до 30 квіток), боби щільно спірально закручені два-три рази, з сітчасторозміщеними жилками.

Урожайність досить висока — 30—40 ц/га сіна. Кормова цінність і поживність високі, поїдається тваринами добре. Рослина перспективна для висівання в укісно-пасовищних травосумішках, зокрема з житняком, стоколосом прямим та іншими травами.

Люцерна жовта, серповидна (М. falcatа L.). Багаторічна, напівверхова, пізньостигла, укісно-пасовищна яра рослина. Коренева система розгалужена, із значною кількістю бічних коренів, міцна, проникає в глибину ґрунту до 4—6 м. Стебла 40—90 см завдовжки. Листя трійчасте. Листочки біля основи завжди звужені, від середини і вище зубчасті, за формою обернено-яйцевидні до продовгуватих. Пластинка листка знизу опу-шена. Китиця густа,