Бобові
Другою дуже цінною групою трав'яних рослин, лук і пасовищ є родина бобових, або метеликових, яка об'єднує майже 12 тис. видів. З них на території України, Росії, Білорусі, в Се-редній Азії, на Кавказі росте 1700 видів.
Бобові відрізняються від злакових добре розвиненими стрижневими коренями, які проникають у грунт на 2,5—9 м. На них у верхній частині багато різноманітної форми і розмірів бульбочок, в яких живуть бульбочкові бактерії. її кілька різновидів. Кожний різновид утворює бульбочки на коренях певної групи бобових. Насіння бобових доцільно інокулювати безпосередньо перед сівбою або бактеризувати грунт відповідними штама-ми бульбочкових бактерій.
Листя у бобових багаторічних трав трійчасте, пальчасте, перисте, рідше суцільне, з прилистками, квітки зигоморфні (тобто такі, через які можна провести тільки одну площину симетрії). Оцвітина подвійна, квітки зібрані в головки, китиці, прості зонтики, є поодинокі квітки. Віночок складається з п'яти пелюсток. Верхній — парус (прапор), дві бічні — весла (крила), два нижніх зрослись, утворивши човник. Чашечка зрослолиста з п'ятьма зубцями. Десять тичинок зростаються в трубки, які охоплюють зав'язь. Інколи одна тичинка вільна, рідше всі десять вільні. Плід — біб одно-, дво- або багатонасінний.
Бобові поширені в основному на кормових угіддях лісової і лісостепової зон, але поступаються перед злаковими, складноцвітими і подекуди осоками. У степових районах ростуть на за-плавах річок, схилах, лиманах, поливних землях, вздовж заасфальтованих доріг Лісостепу і Степу, де вони підживлюються дощовими водами за рахунок стікання їх з асфальту. Місця вздовж доріг можуть бути використані для збирання насіння. Більшість бобових добре поїдають тварини. Серед бобових трав найцінніші на луках конюшина лучна, рожева, біла (повзуча), люцерна синя (посівна), жовта, еспарцет, чина лучна, вика (мишачий горошок), буркун, астрагали. Останні серед бобових поширені найбільше. Тому родину бобових можна було б назвати також родиною астрагалових. Серед бобових є цінні лікарські, харчові, медоносні, декоративні рослини. Менш цінні з них, але ті, які дають вегетативну масу (багаторічні люпини, буркун), можна використовувати як сидерати. Бобові — дуже поживні рослини. 1 кг сіна, заготовленого із збереженням листочків, відповідає 0,5—0,6 корм. од. і містить 90—100 г перетравного протеїну. Трава бобових за поживною цінністю займає перше місце серед кормових рослин. Штучне сушіння їх на початку цвітіння дає можливість одержувати цінні протеїнові концентрати, особливо при відокремленні стебел від листків і використанні останніх з цією метою.
Більшість бобових добре поїдають тварини. У фазах бутонізації і цвітіння бобових суха речовина багаторічних трав містить 18—20 °/о протеїну, 3—4 % — жиру, 26—28 % — клітковини і 42—46 % безазотистих екстрактивних речовин.
Найбільш цінні в кормовиробництві люцерна посівна і жовта, а також хмелеподібна, конюшина — лучна (червона), рожева, біла, еспарцет посівний (виколистий), піщаний закавказький, лядвенець рогатий, мишачий горошок, буркун.
Горошок мишачий, вика мишача (Vicia cracca L.). Багаторічна (до 10 років у травостої) сіножатна, отавна рослина, яка стелеться. Стебла 60—120 см і більше завдовжки. Коренева система глибоко проникає в грунт (від 1,6 до 3 м). Листя парно перисте з міцним гіллястим вусиком, листочків 7—12 пар.
Фіолетові, рідко білі квітки зібрані в багатоквіткові густі китиці. Квітконоси довгі. Боби коричнювато-бурі. В бобах у середньому по 5—7 насінин. Маса 1000 насінин — 7—11 г.
Поширена повсюди в Україні, в Нечорноземній зоні Росії, на лісових галявинах, біля доріг.
Пристосована до різних ґрунтово-кліматичних умов, високоврожайна (60—80 ц/га і більше сіна з двох укосів), добре переносить затоплення і малосніжні холодні зими.
Дуже добре поїдають тварини, поживність також добра — це одна з кращих кормових трав. Цвіте і плодоносить з травня по червень. У культуру, на жаль, поки що не введена, оскільки не налагоджено насінництво. Багата на вітамін С і каротин.
Дуже цінна для змішаних посівів з іншими культурами — багаторічним житом, кормовими рослинами інших родин. При сівбі на корм слід ураховувати процент (до 70—80 %) твердого насіння (перед висіванням треба скарифікувати). Повсюди пер-спективна в зеленому конвеєрі і польових травостоях.
Буркун білий —Melilotus albus Desr. Цінна дворічна озима, рідше однорічна яра, високоврожайна кормова і медоносна рослина. Стебла від 80 см до 2 м заввишки, прямі, інколи дещо піднімаються, зелені, внизу червонуваті.
Листки трійчасті, зазублені по всій довжині, середній листочок, як і в люцерни, на черешку, бічні — сидячі, прилистки невеликі вузькі (ниткоподібно-шилоподібні).
Корені буркуну добре розвинені, проникають у грунт на глибину до 4—5, а в однорічного — до 3 м. Буркун залишає до 120 ц/га сухої маси коріння і надземних решток, в яких міститься до 200—250 кг/га азоту. В будь-якій фазі рослина має характерний для білого буркуну запах. Суцвіття — багатоквіткова пазушна китиця. Квітки білі. Боби — одно- або двонасінні, з коротким загостреним носиком, рідше голі, частіше сітчасто-зморшкуваті. Насіння кутасто-округло-яйцеподібне світло-жовте. Маса 1000 бобів —2,6—3 г, 1000 насінин — 1,9—2 г. В окремих екотипів і сортів шкірка під час обмолоту бобів залишається на насінні, у деяких легко відокремлюється. Росте повсюди в усіх зонах, за винятком тундри, практично на всіх ґрунтах. В Європу і США буркун завезений із Сибіру, його називають сибірською травою. Буркун добрий фітомеліорант, усуває засоленість, поліпшує водопроникність ґрунту, є цінним попередником озимої пшениці. У господарствах Вінницької області на полях, де підстилаючою породою є водонепроникні балтські глини, після буркуну поліпшуються ріст і врожайність наступних польових культур — пшениці, кукурудзи, ячменю, картоплі, буряків.
За поживністю у фазі цвітіння
