Вміст кумарину обмежує застосування буркуну в зеленому конвеєрі, його слід згодовувати разом з іншими культурами не більш як 20—25 кг на голову великої рогатої худоби, краще в в'яленому вигляді. З буркуну одержують цінний сінаж, а в сумішці із злаками (овес, райграс однорічний) високопоживний силос і добре сіно. Як пасовищну рослину буркун використовують переважно в Казахстані, Західному Сибіру.

Рис. 4. Буркун білий Рис. 5. Конюшина біла

Добрий медонос, особливо однорічний, період цвітіння якого досить тривалий (30—35 днів). Цінні сорти з одночасним дозріванням насіння, ті, що менше осипаються, більш облистнені, з мінімальним вмістом кумарину.

Буркун продуктивна рослина. Урожайність зеленої маси з одного укосу досягає 400—450 ц/га, насіння — від 6 до 12 ц/га. Проте в період обмолоту бувають великі втрати (40—50 % урожаю) внаслідок осипання насіння.

Менш поширений у культурі і широко на природних луках буркун жовтий, лікарський (М. оfficinalis (L.) Dеаг.). Дуже схожий на білий, відрізняється яскраво-жовтим забарвленням квіток.

За кормовою цінністю і продуктивністю дещо поступається перед білим буркуном, більше уражується хворобами. Характеризується великим вмістом кумарину. Поширений у тих самих районах, що й буркун білий. Росте як бур'ян на степових луках, перелогах, берегах ариків і каналів. Внаслідок різкого кумаринового запаху в травостої тваринами не поїдається. У сіні поїдається добре, особливо кіньми.

Перспективний для залужування схилів, як компонент сіножатних травосумішок, особливо на солончаках і солончакових ґрунтах.

Конюшина біла, повзуча (Frifolim repens L.). Стрижнево-коренева, повзуча, багаторічна з бічними пагонами, що вкорінюються, типово пасовищна, яра, від 10 до 22 см заввишки рослина. Основна маса дуже розгалужених коренів роз-міщується на глибині ЗО—40 (до 60) см, окремі стрижневі коре-ні проникають на 1,5—2 м. Від основного укороченого стебла підходять бічні повзучі пагони або такі, що трохи піднімаються. Листя на довгих черенках власне і є травостоєм. Біля основи черенків листя є великі прилистки. Суцвіття — кулеподібна го-лінка на довгій ніжці, без приквіткових листків. Квітки білі, рідше блідо-жовті або зеленуваті. Біб дво-, три-, рідше чотири-насінний.. Насіння дрібне, овальне, стиснуте-, блискуче або червонувате з рожевим, коричневим, зеленуватим відтінками, з корінними під шкіркою, які чітко виділяються. Маса 1000 насінин 0,7-0,9 г.

Поширена повсюди. За невеликим винятком (степові, солонцюваті, солонцеві і надмірно кислі ґрунти) росте майже на всіх ґрунтах.

Вологолюбна рослина. Зимостійкість добра, витримує затоплення. Оптимальний рівень ґрунтових вод для нього 60—80 см. Цвіте протягом вегетативного періоду, починаючи з травня до осені. Насіння дозріває в липні — серпні. Подібно до злакових трав розмножується насінням і вегетативно (пагонами, які вкорінюються), тому дуже стійкий і конкурентоздатний у травостої. Не витісняється злаковими травами, навпаки, може витісняти або обмежувати їхнє кущіння, особливо на бідних супіщаних ґрунтах. Добре нагромаджує азот (у травосумішках, за даними А. В. Сау, 1967, до 120 кг/га). У зв'язку з двояким способом розмноження період використання в травостої дуже тривалий. Кормова цінність і поїдання добрі.

Застосування високопродуктивних сортів, таких як Гігант білий, Бітунай, Гомельський та інших, дає змогу за 4—5 циклів випасання мати 350—400 ц/га зеленої маси. Добрий медонос. Вирощують у травосумішках.

Конюшина сунична (Т. ambiguum М. В.). Високопродуктивна, укісно-пасовищна, цінна кормова рослина. Поки що не набула поширення. Головки білі, злегка рожевуваті, боби одно- або двонасінні. Самозапильна рослина, розмножується самосівом і вегетативно — вкоріненням стебел, переважно на Кавказі. Період використання в посівах 3—4 роки. Після розв'язання проблеми насінництва культури може бути використана як пасовищно-сіножатна рослина на зрошуваних сіножатях і пасовищах південних районів, а також в інших регіонах. Дуже пластична рослина, росте на різних ґрунтах. Кормова цінність висока, пої-дання добре. Як і біла, сунична конюшина — добрий медонос.

Конюшина червона, лучна (Т. sative Grome) —цінна бобова багаторічна трава. В північних нечорноземних районах, у Білорусі, на Поліссі, в центральному і північному Лісостепу і західних районах України конюшина лучна — основне джерело якісних кормів — сіна, сінажу, кормів штучного сушіння, цінний компонент зеленого конвеєра, тобто рослина, яка багато в чому визначає стан кормовиробництва в цілому.

Листки трійчасті, ніжні, нижні на довгих, верхні на коротких черешках. Листочки сидячі. Суцвіття — головка, оточена верхівковими листками з широкими прилистками. Квітки пурпурні, боби однонасінні. Насіння серцевидно-овальне, жовто-фіолетове, блискуче, при зберіганні протягом 2—3 років темніє. Маса 1000 насінин 1,9—2,0 г.

У культурі поширені два підвиди: ранньостиглий — двоукісний і пізньостиглий — одноукісний. Перший ярого типу, в травостоях росте в середньому 3 роки, максимальна продуктивність — на другий рік вегетації. Потім поступово зріджується і на другому-третьому році використання випадає з травостою повністю. Другий підвид — рослина озимого типу, дає один укіс, поширений переважно в Нечорноземній зоні. Рослини ярого типу мають 5—7 міжвузлів, широкі прилистки, озимого — 7—12 міжвузлів і довгі прилистки. Обидва підвиди — рослини довгого дня. Одноукісна конюшина має вищий травостій, нерідко врожайна з першого укосу. При запізненні із збиранням (у фазі цвітіння) відростає погано. Максимальна продуктивність спосте-рігається на першому-другому роках використання, потім випадає. Конюшина в культурі давно. Рослина вологолюбна, добре росте на родючих аерованих ґрунтах, погано — на засолених і дуже кислих ґрунтах. Поїдання добре, поживність трави, сіна, сінажу висока. 1 кг якісного сіна відповідає до 0,62 корм. од. і містить 80—90 г перетравного протеїну.

Рис. 6. Конюшина рожева

Слід зазначити, що поживність сіна залежить від якості заготівлі — чим більше в ньому збереглось листя, тим поживність і вміст протеїну вищі..

Двоукісна