Кількість отав у обох підвидів залежить від строку збирання першого укосу і умов зволоження. При достатньому зволоженні конюшина дає три укоси. Добре реагує на органічні і фосфорно-калійні добрива, а на кислих ґрунтах — і на вапнування. Урожайність за один укіс — від 200 до 400 ц/га, якщо добре зволоження, за 2—3 укоси — від 400 до 600 ц/га.

Конюшина рожева, гібридна (Т.gibridum L.) — природний гібрид білої (повзучої) і червоної конюшини. Поширена повсюди, в культурі — менше, що несправедливо, оскільки в сумішці із злаковими дає цінний корм.

Напівверхова пасовищно-укісна озимо-яра рослина 30—40, в культурі до 100 см заввишки. Після випасання відростає добре, після скошування незадовільно. В травостої тримається 3—4 роки. На пасовищах не випадає довго завдяки само підсіванню і вегетативному відновленню аналогічно білій конюшині. Дає поживний корм, але поїдається в чистому вигляді гірше, ніж конюшина лучна або біла, оскільки має гіркуватий смак, але в сумішці із злаковими травами поїдається добре.

Більш зимостійка, ніж конюшина лучна, дуже рідко вимерзає. Добре росте на родючих суглинкових, глинистих і супіщаних ґрунтах. Поширена повсюди, крім тундри.

Урожайність зеленої маси нижча, ніж червоної конюшини, але за урожайністю насіння перевищує її.

Корені проникають у грунт на глибину до 3—4 м, але основна маса їх розміщується на глибині 40—60 см. Стебла порожнисті, дещо підіймаються. Так само, як і в конюшині, на нижніх листках черешки довгі, на верхніх — коротші. Листочки без білої плями посередині, з паралельними жилками, які видаються, прилистки шкірясті, світлі, яйцевидно-ланцетні або яйцевидні. Суцвіття — кулеподібні, пазушні голівки. Насіння темно-зелене, темно-коричневе, інколи крапчасто-мармурове, дрібне, овально-яйцеподібне або трикутно-кругле. Маса 1000 насінин — 0,7—0,8 г. Менше, ніж лучна конюшина, чутлива до кислотності ґрунтів. Середня врожайність сіна 37—40 ц/га. Добрий медонос. Фаза цвітіння настає в червні, цвіте до жовтня.

Козлятник східний, галега східна (Galega orientalis L.). Багаторічна рослина (в чистих посівах росте до 14 років, у травостоях із злаковими — 7—8 років) на Кавказі, інколи на полях Криму. Культуру можна висівати повсюди в Степу, Лісостепу, Поліссі, Нечорноземній зоні на силос, сіно, сінаж і зелений корм з бобовими і злаковими.

Висота рослин 80—100 см і більше. Листя непарноперисте, з 5—6 великими листочками на вкорочених черешках. Квітки білі або фіолетові в рідких китицях. Боби шилоподібно-загострені, лінійні. Насіння за формою і кольором нагадує люцернове, але більше 2,5—3 мм. Урожайність 6—8 ц/га. Чашечки квіток, квітконіжки вкриті залозистими волосками.

Добрий медонос. Укісна стиглість настає рано — в кінці травня — на початку червня, в південних районах ще раніше. У чистому вигляді молочні тварини поїдають погано, в сумішці із злаковими — добре.

Урожайність висока — на рівні еспарцету і люцерни.

Люцерна голуба (Меdicago coerulea Less.). Цей вид люцерни значно поширений у південно-східних районах. Рослина більше, ніж інші види люцерни, пристосована до степових умов вирощування, що дуже важливо для використання в селекції. Люцерна голуба швидко грубіє, має малу облистяність, що слід усувати селекцією.

Рис. 7. Люцерна жовта Рис.8. Лядвенець рогатий

.

Для цього треба використовувати велику різноманітність її диких форм.

Багаторічна рослина кореневищного типу з міцною, глибокою кореневою системою. Китиці багатоквіткові (до 30 квіток), боби щільно спірально закручені два-три рази, з сітчасторозміщеними жилками.

Урожайність досить висока — 30—40 ц/га сіна. Кормова цінність і поживність високі, поїдається тваринами добре. Рослина перспективна для висівання в укісно-пасовищних травосумішках, зокрема з житняком, стоколосом прямим та іншими травами.

Люцерна жовта, серповидна (М. falcatа L.). Багаторічна, напівверхова, пізньостигла, укісно-пасовищна яра рослина. Коренева система розгалужена, із значною кількістю бічних коренів, міцна, проникає в глибину ґрунту до 4—6 м. Стебла 40—90 см завдовжки. Листя трійчасте. Листочки біля основи завжди звужені, від середини і вище зубчасті, за формою обернено-яйцевидні до продовгуватих. Пластинка листка знизу опу-шена. Китиця густа, яйцевидна або округла, 25—30-квіткова. Віночки квіток жовті, боби серповидні або прямі, багатонасінні, темно-коричневі, навіть чорні, слабковолосисті або неопушені. Насіння в основному бруньковидно-подовжене, жовто-коричневе, 1,8—2,3 мм завдовжки. Маса 1000 насінин— 1,75—2,1 г.

Поширена в Лісостепу і Степу, на Кавказі, в Західному Сибіру в природних травостоях, на різних ґрунтах, включаючи засолені — солончаки і солонці. Порівняно з люцерною синьо гібридною і конюшиною більш стійка проти посухи, а також зимостійка. У зв'язку з різними умовами поширення має екотипи.

Цвіте в кінці травня — на початку червня, насіння дозріває в Лісостепу в серпні, в Степу — в кінці липня. Дуже цінна кормова рослина, урожайність висока — 40—60 і навіть до 100 ц/га сіна. Добре витримує випасання. Поїдається тваринами добре. Поживність зеленої маси і сіна висока. Зелена маса і сіно люцерни жовтої дещо грубіше, ніж люцерни посівної і конюшини, в ній дещо більше клітковини.

Люцерна синя, посівна, звичайна (М. sativa L.). Основна бобова кормова культура в системі кормового конвеєра лісостепових, степових і південно-східних районів.

Крім згодовування в свіжому вигляді і сіна з люцерни виготовляють поживний сінаж, а також корми штучного сушіння — борошно, гранули і брикети, трав'яну січку, з листкової маси, відокремленої від рослин спеціальними агрегатами,— протеїн вищої якості, який мають в результаті коагуляції соку рослин.

Висока кормова цінність люцерни поєднується з її високою продуктивністю. В богарних умовах з 2—3 укосів люцерни в Лісостепу збирають 350—500 ц/га зеленої маси, 80—90 ц/га сіна, на зрошуваних ділянках — відповідно 700—800 і до