ПРИРОДНІ КОРМОВІ УГІДДЯ УКРАЇНИ. КЛАСИФІКАЦІЯ І РОЗПОДІЛ ЇХ ЗА ПРИРОДНИМИ ЗОНАМИ

3.1. Класифікація природних кормових угідь

Розрізняють два напрями класифікації природних кормових угідь: фітоценологічний (гр. !ііоз — рослина, сепоз — спільність) і фітотопологічний (гр. іііоз — рослина, тороз — місцевість, де рослина росте).

Відповідно до фітоценологічної класифікації В. М. Сукачов В. О. Альохін запропонували об'єднати групи асоціацій в фор-мації, формації — в групи і класи. Класи становлять тип рос-линності.

За даними В. О. Альохіна та ін., рослинність можна поділи-ти на чотири типи: деревно-чагарниковий, трав'янистий, пус-тельний і тип рослин, завислий у водному або повітряному се-редовищі, тобто неприкріплених до субстрату. Як бачимо, фіто-ценологічна класифікація має однобокий характер: не врахо-вуються умови тієї місцевості, де росте рослина.

Більш об'єктивною є друга класифікація — фітотопологічна, яку запропонував А. М. Дмитрієв і вдосконалили Л. Г. Рамен-ський і І. А. Цаценкін. В основу покладено ідеї В. Р. Вільямса, який звернув увагу на необхідність урахування тих місцевос-тей, де росте рослина при класифікації угруповань. У 30-х ро-ках було виділено 25 класів природних кормових угідь, які охоплюють усі регіони, починаючи від тундри і закінчуючи ви-сокогірними луками. Робота щодо класифікації була виконана в Інституті кормів, було узагальнено великий матеріал інвента-ризації кормових угідь.

у 60—80-х роках співробітники цього інституту (І. А. Ца-ценкін, О. Н. Чижов, С. І. Дмитрієва, Н. В. Беляєва) здійснили розробку цієї класифікації. У кожній зоні і гірському поясі вони виділили підкласи. При переліку класів і підкласів зазначаю-ться характерні рослини, рельєф, зволоження, грунти. Поділ класів на підкласи проведено за тим принципом, що й поділ на класи. При цьому в класах рівнинних і гірських лук, де ростуть рослини, виділено підкласи рівнин разом з пологими і крутими схилами (крутизна 10—15° і більше).

Крім того, в гірських поясах, низинах і заплавах виділено підкласи з урахуванням солонцюватості, засоленості і вологості грунтів, рослинності тощо.

Оскільки аналогічні класи кормових угідь (заплавні, болот-ні, низинні) трапляються в різних зонах, загальна кількість класів не підсумовується, як це робилось раніше. Подібні між собою зони в рівнинних районах і гірських поясах об'єднано

попарно — тундра і лісотундра, лісостеп і степ, напівпустеля і пустеля. У зв'язку з цим значно зменшилась кількість класів і підкласів. Це теж досить складна класифікація. її можна вико-ристати насамперед при геоботанічних дослідженнях. Є й інші підходи до класифікації природних кормових угідь, у тому чис-лі українських геоботаніків. Ця класифікація, як показав Г. С. Кияк (1986), теж досить складна і не зовсім досконала. Разом з тим на основі спеціальних розробок при складанні міс-цевих класифікацій слід застосовувати поділ на класи і під-класи, виділяти групи типів лук і типи відповідно до грунтово-кліматичних умов і рослинності. При цьому враховуються куль-туртехнічний стан угіддя, продуктивність травостою, наявність купин, збитість, вміст шкідливих і отруйних рослин. В основу покладено конкретне геоботанічне обстеження кормового угід-дя. Незважаючи на трудомісткість, така робота виправдовує себе, оскільки тільки чітка класифікація угіддя дає змогу роз-робити найбільш ефективні способи його поліпшення, підвищен-ня продуктивності і якості травостою.

Основні типи природних кормових угідь України. Як уже за-значалося, в Україні майже 6,7 млн га природних кормових угідь, з них пасовищ —4,6, сіножатей — 2,1— 2,3 га. Близько 0,9 млн га болотних угідь використовується під сіножаті і пасо-вища.

По зонах співвідношення таке: в Поліссі близько 22 %, в Лісостепу 10 % загальних сільськогосподарських угідь. Най-більше сіножатей і пасовищ у західних областях України, зо-крема в Карпатах, де вони займають майже 20,8 % сільсько-господарських угідь. У Криму також 22,1 % займають природ-ні кормові угіддя. Оскільки ці природні угіддя розміщені в ра-йонах сприятливого клімату, то за умови поліпшення їх слід вважати, що ця площа природних угідь в Україні може стати

досить значним джерелом дешевих і високоякісних кормів

сіна, зеленої маси, сінажу, а також трав'яних концентратів — борошна, гранул, брикетів, а в окремих випадках і силосу. Із загальної кількості кормів, яка повинна вироблятись в най-ближчій перспективі в Україні (близько 114 млн т корм, од.) на природних угіддях, є повна можливість виробляти близько 20, а надалі до 30 %. При цьому кількість протеїну, який мають з природних угідь, може становити майже ЗО—35 % його загаль-ної кількості. Отже, природні кормові угіддя мають велике зна-чення для забезпечення насамперед повноцінними і високоякіс-ними кормами великої рогатої худоби і овець.

В Україні згідно з узагальненнями М. В. Куксина, Г. С. Ки-яка, В. І. Мойсеєнка, О. В. Боговина та ін. природні кормові

угіддя можна об'єднати в такі групи: суходільні низинні, за-плавні, степові, гірські луки та луки на болотах.

Суходільні низинні луки — це природні угіддя на підвищених місцях рельєфу ¦— схилах, водорозділах, підвищеннях. Вони ха-рактеризуються нерівномірним водним режимом, оскільки грун-тові води залягають нижче від 3 м, а дощі і снігові води недо-статньо використовуються рослинами, тому що стікають в низи-ни. На цих луках періодично не вистачає вологи. Суходільні низинні луки трапляються в усіх районах, але найбільше їх на Поліссі, менше в Лісбстепу і ще менше в Степу. Ці луки досить інтенсивно експлуатуються (скошування і випасання), а тому на них значну частину займає не завжди корисне різнотрав'я, яке замінює злакові і особливо бобові.

Цю групу луків поділяють на абсолютні, нормальні суходо-ли, суходоли надмірного зволоження і суходільні луки на схи-лах балок.

На абсолютних суходолах (горби, вершини схилів, водороз-діли) грунти порівняно сухі, бідні на