Низини, лощини, річні долини постійним надмірним зволо-женням спричинюють болотний процес з наступним утворенням торфу. Грунти тут дерново-глеєві, мулувато-глеєві, торфово-глеєві і торфові, а в Лісостепу і Степу — лучно-болотні і солон-чакові.

На лівобережжі і в північних районах степової зони багато, засолених низинних луків у комплексі з солонцями, а в півден-них районах — із солончаками, де поширені солестійкі трави —* кохія сланка, типчак, покісниця, подорожники. Основний захід тут — гіпсування, внесення органічних добрив та сівба солестій-ких трав, зокрема буркуну, люцерни жовтої і посівної.

Болота займають значні площі в заплавах Полісся, Прикар-паття і лише частково в Лісостепу. Переважають низинні боло-та або торф'яники. Болота-торфовища поділяють на три типи: низинні (еутрофні), верхові (оліготрофні) і перехідні (мезо-трофні). На болотах низинного типу переважають осокові, зла-ково-осокові, гіпно-осокові, а також злакові фітоценози.

У лісостепових районах на родючих карбонатних грунтах утворились алкалітрофні торфовища, які мають лужну реакцію і містять багато мінеральних речовин. У зеленій масі рослин спостерігаються підвищена зольність і вміст кальцію.

Верхові болота (торфовища) розміщені переважно на водо-розділах з піщаними грунтами, вкриті лісами. Тут ростуть жу-равлина, багно звичайне, карликова сосна, сфагновий (білий) мох. Перехідні болота (торфовища) займають проміжне місце між низинними і верховими.

Торфові болотні грунти — це холодні грунти Торф, як відо-мо, погано проводить тепло. Тому при використанні торфових болотних грунтів важливо насамперед забезпечити мінераліза-цію їх сівбою коренеплодів або овочевих культур, а вже після цього висівати багаторічні трави.

Степові луки розміщені на схилах ярів, балок, на понижених рівнинах, подах, солонцях і солончаках, а також на пісках, на-приклад на піщаних степових луках південного Придніпров'я. Це низькопродуктивні угіддя, де ростуть в основному стоколос безостий і прямий, типчак, ковила, житняк, полин, деревій, ко-хія сланка тощо.

Степові луки збереглися також у заповідниках — Асканія Нова, Михайлівська цілина, Стрілецький степ, Хомутівські сте-пи. Грунти тут каштанові і південні чорноземи. На цих луках в травостої переважають полин, ковила, типчак, кохія, лучний шалфей.

У північній частині Степу більш зволожені луки. Тут більше злакових трав (тимофіївка, тонконіг лучний, мітлиця звичай-на). Досить цінними є пирієві перелоги, які частіше розміщені на степових подах і підніжжях схилів на наносних грунтах. Продуктивність степових луків — від 5 до ЗО ц/га сіна нижче-середньої, середньої і високої якості. Є також степові лимани, що затопляються весняними водами. Тут на незасолених грун-тах багато пирію повзучого, бекманії звичайної, в більш воло-

гих місцях — лисохвосту лучного, а ще в більш вологих — осо-ки, ситнику, очерету. Це високоврожайні угіддя (ЗО—40 ц/га сі-ті ВИСОКОЇ ЯКОСТІ).

На солончакових грунтах лиманів більшу половину їх за-ймають полини і ситники, на більш сухих місцях ростуть жит-няк, типчак, ковила та ін. На таких лиманах слід затримувати несияні води і використовувати їх для зрошення.

Гірські луки займають великі площі в Карпатах (Закарпат-ська, Івано-Франківська, Чернівецька, Львівська області) і в Криму.

Гірські луки Карпат розміщені між лісами на вершинах і схилах. Клімат тут характеризується достатнім і надмірним *шоложенням, підвищеною вологістю повітря, а грунти є про-дуктами вивітрювання сланців, піщаників, частково гранітів і вапняків і за механічним складом досить різноманітні. Власне органічний шар грунту незначний, лише в окремих місцях його товщина досягає 50—60 (здебільшого 10—15 см і навіть мен-ше); вони мають добру водопроникність. Букові ліси в напрямі до вершин змінюються хвойними. Вище 1500 м над рівнем моря розміщені цінні кормові угіддя — полонини. Лучна рослинність па полонинах, незважаючи на більш короткий вегетаційний пе-ріод, розвивається добре, що дає можливість мати майже два укоси трав і випасати велику кількість тварин. Проте нерівно-мірне випасання, надмірне навантаження тварин на площу при-звело до погіршення видового складу травостою і зниження його продуктивності. На місці високоврожайних лук утворились біловусникові, щучникові угіддя. Росте щавель та інші мало-придатні для використання рослини. Для підвищення їхньої продуктивності потрібно насівати травосумішки, вносити добри-ва, застосовувати кошарування і загінне випасання.

Посилаючись на класифікацію А. П. Шенникова, луки лісо-вого поясу українських Карпат Г. С. Кияк поділяє на три кла-си: справжні, пустошні і торфові з відповідною рослинністю.

Крім полонин у Карпатах є лісові луки, які розміщуються н гірському поясі на висоті 600—900 м, так звані поляни. Гір-ські луки цих лісових полян утворилися на грунтах алювіаль-ного походження і родючих намулках, а тому дають цінні корми, що складаються з бобових — конюшини лучної та злакових — костриці лучної, тимофіївки, тонконога лучного, різнотрав'я.

Луки і пасовища гірської частини Криму (яйла) порівняно з Карпатськими розміщуються нижче. Вони розміщені на лісо-вих полянах, узліссях, рівнинних ділянках, лощинах, нижніх частинах гірських схилів. Різноманітність умов мікроклімату позначається на рослинному покриві. Це залежить також і від кількості опадів, які коливаються від 500 до 700 мм. Грунти

тут переважно еродовані, кам'янисто-щебенисті, намиті кам'я-нисто-глинисті. На цих намитих грунтах вміст органічної ре-човини досить високий і становить від 16—18 до 20 %. Тут переважають злакові, різнотравно-злакові, різнотравні, бобово-злакові і бобові фітоценози. Проте найбільш поширені різно-травно-злакові, серед яких трапляється мітлиця біла, костриця лучна, тонконіг вузьколистий, трясучка середня, війник назем-ний, конюшина альпійська, середня, перемінна, із різнотрав'я — таволга, герань, підмаренник звичайний та ін. Урожайність лук 16—20 ц/га. Тривале випасання худоби призвело до погіршення їхньої продуктивності і розвитку степових типчакових фітоцено-зів. Ці угіддя, як і луки Карпат, потребують поліпшення.

3.2. Зміна рослинності