Для того щоб запобігти пасовищній дегресії, слід організу-вати раціональну систему випасання і догляду за пасови-щем.

Вплив скошування на зміну рослинності лук. На відміну від випасання дво- і трикратне скошування, навпаки, зумовлює ви-падання з травостою малоцінного різнотрав'я (зонтичні, склад-ноцвіті та ін., які не встигають дати насіння) і появу верхових злакових і бобових трав. Жовтеці, кульбаби, запашний коло-сок, подорожник, цикоріум та інші трави випадають з траво-стою або різко зменшується їхня кількість.

Зміну травостою під впливом скошування А. М. Дмитрієв назвав сінокісною деформацією травостою. Бобові трави кра-ще розвиваються при дво- і трикратному скошуванні, злакові менше реагують на частоту скошування. Це слід враховувати при експлуатації сінокосів.

Вплив добрив на зміну рослинності. Добрива неоднаково впливають на ботанічний склад травостою лук. Азот, наприклад, посилює ріст злакових трав і сприяє тому, що вони витісняють бобові з травостою. Внесення фосфорно-калійних добрив збіль-шує в травостої частку бобових трав. Тому під бобово-злакові травостої слід вносити мінеральні добрива в правильному спів-відношенні з тим, щоб забезпечити рівномірний розвиток обох біогруп рослин. На кислих грунтах велике значення має вне-сення вапняних добрив, а в районах, де вирощують буряки, і дефекату. За даними М. Ф. Щербакова, якщо кислотність знижувалась з 4,2 до 6,5, урожайність сіна люцерни підвищува-лась до 39 ц/га, конюшини лучної пізньостиглої — з 3 до 42, лядвенця рогатого — з 8 до 40 ц/га. Злакові трави менш чутли-ві до кислотності грунтів, тому збільшення врожаю внаслідок вапнування на злакових травостоях у 1,5—2 рази менше порів-няно з бобово-злаковими. Вапнування сприяє зниженню вмісту в грунті рухливих сполук алюмінію, заліза, марганцю, збіль-шенню насиченості грунту основами.

Вплив випалювання на рослинність сіножатей і пасовищ. Цей фактор у цілому позитивно впливає на травостій у разі ранньовесняного застосування. Знищуються торішні сухі решт-ки травостою, насіння бур'янів, шкідники і збудники хвороб трав, зменшується кількість багаторічних рослин, у яких брунь-ки відновлення знаходяться на поверхні грунту, наприклад по-лин. Після випалювання (на чорному фоні) поліпшується тем-пературний режим. Трави відростають дружно, поліпшується життєдіяльність мікроорганізмів, збільшується збирання зеле-ної маси і сіна. Проте при пізньовесняному, літньому і осінньо-му випалюванні на малопродуктивних травостоях напівпустель і південних степів, на торфово-болотних грунтах можуть бути і негативні результати — вигоряння дернини до мінеральної час-тини грунту. В цілому цей метод слід застосовувати обгрунто-вано, з урахуванням конкретних умов.

Зміна рослинності під впливом діяльності людини (антро-погенний фактор). Освоюючи території не тільки під господар-ські, а й під промислові об'єкти, людина так чи інакше впливає на біоценози природних кормових угідь. При цьому зменшуєть-ся їхня продуктивність, погіршується видовий склад рослиннос-ті. Місце цінних рослин займає різнотрав'я, часто шкідливе. Великої шкоди завдає розорювання, якщо воно здійснюється не обгрунтовано. Інколи необгрунтовано розорюються заплавні луки, на яких десятиріччями були цінні природні травостої.

Після оранки, при якій на поверхню може бути винесений підґрунтовий шар з алюмосилікатами, оксидними сполуками , заліза, родючість грунту погіршується. Крім того, частина його виноситься в річки. Цей приклад досить типовий. Вна-слідок такого або подібного підходу до використання заплав-них земель багато малих річок майже припинили своє існу-вання. Це стосується, наприклад, приток Дніпра — Росі, Ворск-ли, Псьолу, Сули, прекрасної і глибоководної ще кілька десят-ків років тому річки Вовчої в Дніпропетровській області та ба- ' гатьох інших. Так само внаслідок оранки лук загинули багато приток Десни. Тому такий спосіб, як розорювання природних кормових угідь під посіви польових культур, слід застосовува-ти лише на основі глибокого і всебічного вивчення умов угіддя спеціальною комісією, яка складається з спеціалістів — ґрунто-знавців, ботаніків, гідрологів, меліораторів, луківників та ін.

Разом з тим цілеспрямоване і оперативне здійснення намі-чених заходів може мати позитивне значення. Це можна про-ілюструвати на прикладі закріплення пісків (наприклад, пісків Придніпров'я). У результаті зміни рослинних формацій ці ді-лянки заростають злаковими, бобовими з різнотрав'ям. Проте процес задерніння триває звичайно 15—20 років. Його можна прискорити штучним задернінням спеціально підібраними вида-ми трав. У такому випадку за 2—3 роки можна мати високопро-дуктивне кормове угіддя. Показовий приклад у цьому плані є в Чигиринському районі Черкаської області, де піщані землі перетворено в продуктивні кормові угіддя.

3.3. Інвентаризація і паспортизація природних кормових угідь

Правильне використання природних кормових угідь немож-ливе без старанного обліку різних умов, пов'язаних з експлуа-тацією їх: відстань від ферми, населеного пункту, водопою; зво-ложення грунту, рослинності, продуктивності (сухої маси), тех-нічного стану.

Інвентарний опис здійснюють на порівняно невеликих ділян-ках господарств. Крім інвентаризації, яка нерідко має загаль-

пий, описовий характер із мінімумом даних, що стосуються рельєфу, гідрологічних і ґрунтових умов, рослинності, продук-тинності і використання, проводять паспортизацію природних угідь, тобто детальну інвентаризацію більш великих масивів природних угідь з докладним кількісним і якісним обліком і описанням кожного контуру, нанесеного на план. Ці подробиці описання заносять у спеціальний паспорт, де наведено відомості про використання угідь, які підлягають поліпшенню. Окремо ви-діляють інші, менш цінні ділянки, які слід перевести в пасо-ишцно-сіножатні угіддя. Це насамперед стосується ділянок за-болочених і вкритих чагарниками і деревною рослинністю, яка не має промислової цінності (верболоз, верба, вільшаник) та інші малоцінні деревно-чагарникові угіддя.

Як правило, дані, які є в господарствах, районах, області, поєднують з даними безпосереднього обстеження кожної ділян-ки (контуру). Насамперед використовують землевпорядні плани і грунтові карти угідь. До них додають поконтурний опис у ви-гляді відомості. Інвентаризацію і паспортизацію природних кор-мових угідь слід проводити регулярно,