4. СИСТЕМА ПОЛІПШЕННЯ ПРИРОДНИХ КОРМОВИХ УГІДЬ

Більшість природних кормових угідь — це низькопродуктив-ні луки і пасовища, які часто в дуже незадовільному культур-технічному стані. Корм на них одержують низької якості, по-їдання його невисоке — не більш як 40—50 %. Сіножаті і пасо-иища, з яких мають ЗО—40 ц/га і більше, займають незначні площі.

Для поліпшення продуктивності природних лук і пасовищ можна застосовувати різні агротехнічні, меліоративні, агрохі-мічні і біологічні заходи.

Розрізняють поверхневе і корінне поліпшення природних сі-ножатей і пасовищ. Поверхневе поліпшення — це комплекс культуртехнічних, агротехнічних, біологічних, організаційно-гос-иодлрських, економічних заходів, спрямованих на поліпшення продуктивності і якості травостою (дернини). Під корінним по-ліпшенням розуміють комплекс культуртехнічних, агрохімічних, Меліоративних, агротехнічних, біологічних, організаційно/госпо-дпрі'ьких і економічних заходів, спрямованих на створення ново-го, ішсокопродуктивного бобово-злакового або злаково-бобового трпмостою замість малопродуктивного, малоцінного щодо видів.

І Іоисрхневе поліпшення доцільно проводити там, де в траво-ігої (береглось не менш як 25 % цінних злакових і бобових і рам. Оптимальний показник — ЗО—40 %.

Крім ботанічного складу травостою велике значення має і стан території природного угіддя. Якщо вона не менш як на 25—ЗО % вкрита деревами і чагарниками або на ЗО—40 °/о за-болочена, то незалежно від виду травостою проводять корін-не поліпшення.

В. Р. Вільямс вважав, що на луках і пасовищах слід засто-совувати насамперед корінне поліпшення. Проте сучасні засо-би механізації, наявність добрив і хімікатів дають змогу і при поверхневому поліпшенні досягти високих результатів — збіль-шити продуктивність травостою у 3—5 разів. Про це, напри-клад, свідчить досвід Гірсько-Карпатської лучної сільськогос-подарської дослідної станції, Запорізької і Полтавської облас-них сільськогосподарських дослідних станцій та ін. Застосуван-ня корінного поліпшення на великих територіях, крім того, потребує дуже великої кількості дорогого насіння бобових і зла-кових трав. Уже одна ця обставина різко обмежує сьогодні можливості проведення корінного поліпшення природних угідь у широких масштабах.

4.1. Система поверхневого поліпшення природних сіножатей і пасовищ

Поверхневе поліпшення — це система заходів поточного до-гляду за пасовищем. Воно включає: культуртехнічні роботи, ро-боти, спрямовані на поліпшення і регулювання водного і по-живного режимів грунту, роботи з догляду за травостоєм і дер-ниною, боротьбу з бур'янами, підсівання трав, упорядкування або поліпшення лукопаркових пасовищ і сіножатей.

4.1.1. Культуртехнічні роботи на сіножатях і пасовищах

Ці роботи спрямовані на очищення території — звільнення її від каміння, чагарників, дрібнолісся, кротових, скотобійних і, якщо потрібно, мурашиних та інших купин, очищення терито-рії від сміття, хмизу після спадання весняних вод.

Розчищання від чагарників і дрібнолісся проводять механіч-но — кущорізами, корчувачами, збирачами коренів, оранкою ча-гарниково-болотними плугами дрібного чагарника (1—2 м). Спеціальними ланцюгами або стальними канатами вивертають пні. Чагарник можна обробити також гербіцидами. Для цього використовують бутиловий ефір 2,4-Д або амінну сіль 2,4-Д, вносячи його наземним способом — локально або на великих масивах із вертольота.

Доцільно знищувати не весь чагарник, а залишати його на площі у вигляді смуг. Це захищає луки від заносів, а тварин

під спеки. Чагарники затримують сніг, що дає змогу поліпшити водний режим луки.

Знищення купин (землерийних, утворених кротами і миша-ми, скотобійних, мохових, осокових, пневих) проводять різни-ми способами (мурашині переносять). Кротові, скотобійні (зем-листі) легко знищуються лучними або звичайними важкими бо-ронами восени або ранньою весною. Щільні купини зрізують дисковими знаряддями або болотними фрезами, це стосується й осокових купин — дрібні знищують дискуванням, великі — фрезуванням у 1—2 сліди. Мохові купини знищують при пер-винній обробці боліт. Каміння збирають спеціальними машина-ми або вручну. Сміття, хмиз, рослинність збирають і спалюють, каміння виносять за межі поля.

Планування поверхні для кращої механізації сільськогоспо-дарських робіт на луках проводять болотними фрезами, буль-дозерами, якщо необхідно — скреперами, які зрізують невеликі горби і засипають нерівності. Після цього на оголені ділянки грунту обов'язково підсівають трави.

4.1.2. Поліпшення і регулювання водного режиму

Оптимальний водний режим — найважливіша умова високої продуктивності лук. Лучні трави порівняно з польовими куль-турами в середньому на одиницю урожаю споживають більше води. Так, коефіцієнт водоспоживання лучних трав становить приблизно 600—800, польових — 350—500. Якщо умови зволо-ження оптимальні і фони живлення достатні, коефіцієнти водо-споживання знижуються.

Як надмірна кількість, так і нестача вологи негативно впли-вають на продуктивність лучних трав. Оптимальні умови веге-тації їх при 75—80 % НВ (найменшої вологоємності) грунту. Важливо, щоб волога в грунті була неглибоко. Польові культу-ри добре ростуть при постійному зволоженні грунту на глибині 200—300 см. На сіножатях і пасовищах оптимальна зволоже-ність повинна бути на глибині 70—90 см. При надмірному зво-ложенні і підтопленні слід влаштовувати постійні канали з по-двійним регулюванням, яке сприяє створенню оптимального за-лягання рівня ґрунтових вод. На ділянках з тимчасовим затоп-ленням застійними водами внаслідок тривалих дощів нарізують мережу неглибоких осушувальних каналів до ЗО см завглибшки.

За умов недостатності вологи здійснюють заходи щодо об-иоднення і зрошування. Організовують також збирання павод-кових вод у водоймищах і ставках.

В окремих випадках для обводнення лук і пасовищ вико-ристовують підземні води. Разом з тим не можна не звернути

уваги на нераціональне і часто неграмотне використання стоку таких річок, як Дніпро, Буг, Дністер та ін. Велика кількість води нерідко втрачається на інфільтрацію в грунті. Це призво-дить до підняття ґрунтових вод, підтоплення, засолення.

Способи зрошення лук. Розрізняють такі способи зрошення лук: дощування, поливання напуском, підґрунтове зрошення.

Дощування — це основний вид зрошення кормових культур. Найбільша потреба в ньому в лісостепових і степових районах, де буває значний дефіцит вологи в період інтенсивного росту рослин у травні, липні, серпні